Дайте развёрнутый ответ на этот вопрос. Буду очень благодарна) Проанализируйте соотношение понятий «судебное звено», «судебные инстанции», «судебные полномочия
Законодавець за характером і ступенем суспільної небезпеки, виходячи зі ступеня тяжкості злочину, фактично ставить знак рівняння між умисними тяжкими вбивствами або принаймні умисними вбивствами середньої тяжкості, вбивством через необережність і доведенням до самогубства.
І це невипадково, адже зазначені злочини входять до однієї групи злочинів проти життя. Хоча самогубство чи замах на самогубство без стороннього впливу не визнаються караними за українським кримінальним законодавством, є особистою справою кожного громадянина, доведення до самогубства становить велику суспільну небезпеку. В її оцінці слід взяти до уваги, що самогубство як таке в жодному разі не можна визнати суспільно корисним, і не лише через складну демографічну ситуацію в державі.
У цьому разі йдеться про те, що потерпіла особа вимушена піти на такий крок, приймає фатальне рішення не самостійно, не через об'єктивно існуючі, як їй здається, нездоланні фактори, а внаслідок активного, інтенсивного негативного впливу іншої особи, за відсутності якого трагічного, частіше за все незворотного наслідку можна було б уникнути. Не слід недооцінювати й небезпеку суб'єктів аналізованого злочину, які здебільшого проявляють різко негативні особисті якості, відверто вороже, нелюдське, антигуманне відношення до іншої особи, зневажливо ставляться до її життя, яке згідно з Конституцією України (ст. 3) є найвищою соціальною цінністю.
Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності як основний склад самогубства (ч. 1ст. 120 КК).
Потерпілими є: а) дорослі особи, які не перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого та в результаті зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 120 КК впливу з його боку позбавили себе життя будь-яким шляхом; б) указані особи, які в результаті такого впливу намагалися позбавити себе життя, але з причин, що залежали чи не залежали від їхньої воли, не довели задумане до кінця. Оскільки самогубство не є злочином за КК, правильніше говорити не про замах на самогубство, а про його спробу.
Схилення до самогубства малолітньої дитини або психічно хворої людини, які не здатні розуміти значення своїх дій або керувати ними, має розцінюватися як умисне вбивство або замах на умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК, за умови, що самогубство сталося.
Об'єктивна сторона злочину має такі складові: 1) дія чи бездіяльність, що спрямована або створює реальні умови для самогубства іншої особи чи її замаху на самогубство; 2) доведення іншої особи до самогубства або до замаху на самогубство вчиняється шляхом жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності; 3) в результаті саме здійснення такого впливу, а не з будь-яких інших причин потерпіла особа позбавляє себе життя або намагається позбавити себе життя.
Жорстоке поводження - нещадні, безжалісні, немилосердні, суворі, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Шантаж - погроза розголошення інформації, яку потерпілий бажає зберегти у таємниці. Примус до протиправних дій - фізичне та психічне насильство, спрямоване на те, щоб змусити потерпілого вчинити делікт, проступок, правопорушення чи злочин. Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, наруга над ним тощо).
Суб'єкт злочину - загальний. Ставлення винної особи до потерпілого може бути різноманітним, але у будь-якому разі останній не перебуває в матеріальній або іншій залежності від винного. Така конструкція диспозиції ч. 1 ст. 120 КК 2001 р. суттєво розширює (порівняно з КК 1960 р.) коло суб'єктів доведення до самогубства та, відповідно, значно посилює охоронну функцію кримінального закону.
Суб'єктивна сторона доведення до самогубства сформульована досить широко й охоплює майже всі форми та ступені вини. У разі умисного вчинення злочину можливі прямий або непрямий умисел. Особа, стосовно якої потерпілий не має матеріальної або іншої залежності, усвідомлює своє жорстоке поводження з потерпілим, тобто що він шантажує потерпілого, примушує до протиправних дій або систематично принижує його людську гідність, усвідомлює, що це може призвести до доведення потерпілого до самогубства чи замаху на самогубство, передбачає реальну можливість настання подібних наслідків, бажає чи свідомо припускає їх настання. Мотив і мета вчинення злочину впливу на кваліфікацію не мають, але можуть свідчити про наявність прямого умислу.
1.Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.
2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.
3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
4.Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування.
5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
ні
Объяснение:
Доведення до самогубства
Законодавець за характером і ступенем суспільної небезпеки, виходячи зі ступеня тяжкості злочину, фактично ставить знак рівняння між умисними тяжкими вбивствами або принаймні умисними вбивствами середньої тяжкості, вбивством через необережність і доведенням до самогубства.
І це невипадково, адже зазначені злочини входять до однієї групи злочинів проти життя. Хоча самогубство чи замах на самогубство без стороннього впливу не визнаються караними за українським кримінальним законодавством, є особистою справою кожного громадянина, доведення до самогубства становить велику суспільну небезпеку. В її оцінці слід взяти до уваги, що самогубство як таке в жодному разі не можна визнати суспільно корисним, і не лише через складну демографічну ситуацію в державі.
У цьому разі йдеться про те, що потерпіла особа вимушена піти на такий крок, приймає фатальне рішення не самостійно, не через об'єктивно існуючі, як їй здається, нездоланні фактори, а внаслідок активного, інтенсивного негативного впливу іншої особи, за відсутності якого трагічного, частіше за все незворотного наслідку можна було б уникнути. Не слід недооцінювати й небезпеку суб'єктів аналізованого злочину, які здебільшого проявляють різко негативні особисті якості, відверто вороже, нелюдське, антигуманне відношення до іншої особи, зневажливо ставляться до її життя, яке згідно з Конституцією України (ст. 3) є найвищою соціальною цінністю.
Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності як основний склад самогубства (ч. 1ст. 120 КК).
Потерпілими є: а) дорослі особи, які не перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого та в результаті зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 120 КК впливу з його боку позбавили себе життя будь-яким шляхом; б) указані особи, які в результаті такого впливу намагалися позбавити себе життя, але з причин, що залежали чи не залежали від їхньої воли, не довели задумане до кінця. Оскільки самогубство не є злочином за КК, правильніше говорити не про замах на самогубство, а про його спробу.
Схилення до самогубства малолітньої дитини або психічно хворої людини, які не здатні розуміти значення своїх дій або керувати ними, має розцінюватися як умисне вбивство або замах на умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК, за умови, що самогубство сталося.
Об'єктивна сторона злочину має такі складові: 1) дія чи бездіяльність, що спрямована або створює реальні умови для самогубства іншої особи чи її замаху на самогубство; 2) доведення іншої особи до самогубства або до замаху на самогубство вчиняється шляхом жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності; 3) в результаті саме здійснення такого впливу, а не з будь-яких інших причин потерпіла особа позбавляє себе життя або намагається позбавити себе життя.
Жорстоке поводження - нещадні, безжалісні, немилосердні, суворі, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Шантаж - погроза розголошення інформації, яку потерпілий бажає зберегти у таємниці. Примус до протиправних дій - фізичне та психічне насильство, спрямоване на те, щоб змусити потерпілого вчинити делікт, проступок, правопорушення чи злочин. Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, наруга над ним тощо).
Суб'єкт злочину - загальний. Ставлення винної особи до потерпілого може бути різноманітним, але у будь-якому разі останній не перебуває в матеріальній або іншій залежності від винного. Така конструкція диспозиції ч. 1 ст. 120 КК 2001 р. суттєво розширює (порівняно з КК 1960 р.) коло суб'єктів доведення до самогубства та, відповідно, значно посилює охоронну функцію кримінального закону.
Суб'єктивна сторона доведення до самогубства сформульована досить широко й охоплює майже всі форми та ступені вини. У разі умисного вчинення злочину можливі прямий або непрямий умисел. Особа, стосовно якої потерпілий не має матеріальної або іншої залежності, усвідомлює своє жорстоке поводження з потерпілим, тобто що він шантажує потерпілого, примушує до протиправних дій або систематично принижує його людську гідність, усвідомлює, що це може призвести до доведення потерпілого до самогубства чи замаху на самогубство, передбачає реальну можливість настання подібних наслідків, бажає чи свідомо припускає їх настання. Мотив і мета вчинення злочину впливу на кваліфікацію не мають, але можуть свідчити про наявність прямого умислу.
1.Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.
2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.
3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
4.Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування.
5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.