ч. 1 ст. 131 УК РФ - наказывается лишением свободы на срок от трех до шести лет. То есть преступление тяжкое (см. ст. 15 УК РФ) ч. 2 ст. 92 УК РФ - Несовершеннолетний, осужденный к лишению свободы за совершение преступления средней тяжести, а также тяжкого преступления, может быть освобожден судом от наказания и помещен в специальное учебно-воспитательное учреждение закрытого типа ( в ч. 5 ст. 92 УК даны статьи не попадающие под освобождение, и там указана ч. 2 ст. 131 УК РФ).
Відповідь:Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими[1].
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту[2].
Права людини досить часто не розрізняють та плутають з правами громадянина та правами фізичної особи.
ч. 2 ст. 92 УК РФ - Несовершеннолетний, осужденный к лишению свободы за совершение преступления средней тяжести, а также тяжкого преступления, может быть освобожден судом от наказания и помещен в специальное учебно-воспитательное учреждение закрытого типа ( в ч. 5 ст. 92 УК даны статьи не попадающие под освобождение, и там указана ч. 2 ст. 131 УК РФ).
То есть, прокурор не прав.
Відповідь:Права́ люди́ни — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві.
Право виступає мірою свободи і зміст його в тому, щоб узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності. Право виступає як засобом забезпечення свободи, так і істотним засобом обмеження неузгоджених з суспільними потребами і уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Встановлювані заборони й обмеження повинні бути доцільними з погляду гарантій свободи, а отже, і справедливими[1].
Права людини мають природну сутність і є невід'ємними від індивіда, вони позатериторіальні і позанаціональні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, є об'єктом міжнародно-правового регулювання та захисту[2].
Права людини досить часто не розрізняють та плутають з правами громадянина та правами фізичної особи.
Пояснення: