Выработка понятия «международное право», т.е. сущностного содержания этого явления, — одна из задач науки права вообще и того ее раздела, который именуется теорией права, в частности, а также науки (доктрины) международного права и ее раздела — теории международного права.
Однако, к сожалению, отечественная теория права, как правило, опирается на анализ явлений, свойственных внутригосударственному (национальному) праву, а теория международного права касается главным образом явлений, свойственных межгосударственным или, шире, международным отношениям.
Происходит это, в частности, потому, что в реальной действительности существуют две системы права — право внутригосударственное (совокупность национальных прав отдельных государств) и право международное — со своими специфическими объектами и субъектами правового регулирования. Объектом внутригосударственного правового регулирования являются общественные отношения, складывающиеся в рамках государства, т.е. в рамках организованного в данное государство общества, а объектом международно-правового регулирования — общественные отношения, возникающие в рамках международного сообщества государств, т.е. главным образом взаимоотношения между государствами.
Дуалистическое понимание права как образуемого двумя хотя и взаимосвязанными, но самостоятельными правовыми системами (внутригосударственным и международным правом), общепризнано в доктрине как национального, так и международного права. Однако, не вдаваясь в подробности, отметим, что в доктрине права выдвигались схоластические монистические теории права (теории единого права). Одни авторы единым правом считают международное право, которое может якобы регулировать и внутригосударственные отношения. При этом они допускают временное существование и внутригосударственного правового регулирования, которое действует в силу недостаточной развитости международного права, но исчезнет в будущем по мере развития международного права. Другие авторы монистических концепций считают, что международное право допустимо лишь в пределах, предусмотренных внутригосударственным правом данного государства, т.е. что оно является внутригосударственным правом.
Между тем взаимосвязь внутригосударственного и международного права состоит в том, что международное право вынуждено считаться с общественно-политическим устройством государств, в частности с наличием органов государственной власти, правомочных выражать волю данного государства в его взаимоотношениях с другими государствами и иными субъектами международных отношений, а также с наличием общественных отношений, входящих во внутреннюю компетенцию любого государства и, как правило, не подлежащих международно-правовому регулированию. Международное право отсылает в таких случаях к правилам национального права.
В свою очередь, национальное право вынуждено считаться с наличием международно-правовых обязательств данного государства, подлежащих реализации во внутригосударственном праве, и, когда это возможно, отсылать к таким обязательствам или, чаще, трансформировать их в нормы своего национального права.
Взаимосвязь между национальным и международным правом обусловливается, таким образом, главенствующей ролью государства в установлении как национального, так и международного правопорядка.
Серед загальних прав дитини, які гарантуються міжнародним та національним законодавством, як правило виділяють наступні:
- право на життя;
- право на охорону здоров'я і безоплатну кваліфіковану медичну до
- право на безпечні умови для життя і здорового розвитку;
- право на ім'я та громадянство;
- право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;
- право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності;
- право на свободу совісті та релігійних переконань;
- право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за до творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини);
- право на звернення (зокрема, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення);
- право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності (зокрема, дитина вправі особисто звернутися до державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів);
- право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та право на піклування батьків;
- право на освіту;
- право на майно та житло (зокрема, дитина наймача або власника житла має право користуватися ним нарівні з останнім);
- право на працю та на зайняття підприємницькою діяльністю;
- право на об'єднання в дитячі та молодіжні громадські організації (при цьому створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється).
Разом з загальними правами людини, які належать неповнолітнім, законом передбачені і деякі особливі права дитини, специфіка яких обумовлена її потребою в особливому захисті, турботі і до
Выработка понятия «международное право», т.е. сущностного содержания этого явления, — одна из задач науки права вообще и того ее раздела, который именуется теорией права, в частности, а также науки (доктрины) международного права и ее раздела — теории международного права.
Однако, к сожалению, отечественная теория права, как правило, опирается на анализ явлений, свойственных внутригосударственному (национальному) праву, а теория международного права касается главным образом явлений, свойственных межгосударственным или, шире, международным отношениям.
Происходит это, в частности, потому, что в реальной действительности существуют две системы права — право внутригосударственное (совокупность национальных прав отдельных государств) и право международное — со своими специфическими объектами и субъектами правового регулирования. Объектом внутригосударственного правового регулирования являются общественные отношения, складывающиеся в рамках государства, т.е. в рамках организованного в данное государство общества, а объектом международно-правового регулирования — общественные отношения, возникающие в рамках международного сообщества государств, т.е. главным образом взаимоотношения между государствами.
Дуалистическое понимание права как образуемого двумя хотя и взаимосвязанными, но самостоятельными правовыми системами (внутригосударственным и международным правом), общепризнано в доктрине как национального, так и международного права. Однако, не вдаваясь в подробности, отметим, что в доктрине права выдвигались схоластические монистические теории права (теории единого права). Одни авторы единым правом считают международное право, которое может якобы регулировать и внутригосударственные отношения. При этом они допускают временное существование и внутригосударственного правового регулирования, которое действует в силу недостаточной развитости международного права, но исчезнет в будущем по мере развития международного права. Другие авторы монистических концепций считают, что международное право допустимо лишь в пределах, предусмотренных внутригосударственным правом данного государства, т.е. что оно является внутригосударственным правом.
Между тем взаимосвязь внутригосударственного и международного права состоит в том, что международное право вынуждено считаться с общественно-политическим устройством государств, в частности с наличием органов государственной власти, правомочных выражать волю данного государства в его взаимоотношениях с другими государствами и иными субъектами международных отношений, а также с наличием общественных отношений, входящих во внутреннюю компетенцию любого государства и, как правило, не подлежащих международно-правовому регулированию. Международное право отсылает в таких случаях к правилам национального права.
В свою очередь, национальное право вынуждено считаться с наличием международно-правовых обязательств данного государства, подлежащих реализации во внутригосударственном праве, и, когда это возможно, отсылать к таким обязательствам или, чаще, трансформировать их в нормы своего национального права.
Взаимосвязь между национальным и международным правом обусловливается, таким образом, главенствующей ролью государства в установлении как национального, так и международного правопорядка.
Объяснение:
.
Серед загальних прав дитини, які гарантуються міжнародним та національним законодавством, як правило виділяють наступні:
- право на життя;
- право на охорону здоров'я і безоплатну кваліфіковану медичну до
- право на безпечні умови для життя і здорового розвитку;
- право на ім'я та громадянство;
- право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;
- право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності;
- право на свободу совісті та релігійних переконань;
- право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за до творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини);
- право на звернення (зокрема, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення);
- право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності (зокрема, дитина вправі особисто звернутися до державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів);
- право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та право на піклування батьків;
- право на освіту;
- право на майно та житло (зокрема, дитина наймача або власника житла має право користуватися ним нарівні з останнім);
- право на працю та на зайняття підприємницькою діяльністю;
- право на об'єднання в дитячі та молодіжні громадські організації (при цьому створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється).
Разом з загальними правами людини, які належать неповнолітнім, законом передбачені і деякі особливі права дитини, специфіка яких обумовлена її потребою в особливому захисті, турботі і до