Теологічна теорія (Тома Аквінський, XIII ст.) пояснює походження держави волею Бога, висуває ідеї її непорушності, вічності та залежності від божественної волі.
Патріархальна теорія (Р. Філмер, XVII ст.) представляє державу продуктом природного розвитку, результатом розростання сім'ї. В основі виникнення держави – природне прагнення людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, декілька сімей складають рід (селища), а із селищ утворюється держава.
Представники договірної теорії (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, XVII-XVIII ст.) вважають, що державі передує "природний стан", який вони характеризують по-різному: як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або "війни всіх проти всіх". Кожна людина мала невід'ємні права, однак у природному стані неминуче постає проблема їх забезпечення та охорони. Тому люди домовилися встановити над собою специфічну інституцію – державу, яка б відповідала за дотримання порядку, захищала загальні інтереси, забезпечувала невід'ємні права.
Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.) порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються закономірності, притаманні всім живим організмам (зростання й ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їхня диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держави) Г. Спенсер називав "агрегатами", які змінюються під впливом соціального розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади.
У межах теорії насильства (XIX ст.) розрізняють теорії внутрішнього та зовнішнього насильства. Згідно з першою (Є. Дюрінг) власність, класи та держава виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою. Прихильники другої теорії (К. Каутський, Л. Гумплович) серед найважливіших чинників державотворення виокремлювали війни та територіальні завоювання. Для закріплення влади переможців над завойованими народами утворюється держава.
Згідно з марксистською (класовою) теорією походження держави (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) виникнення держави було зумовлено переважно економічними чинниками – суспільним поділом праці, появою надлишкового продукту, приватної власності і наступним майновим (класовим) розшаруванням суспільства. Тим самим обгрунтовувалася ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як основну причину її виникнення. Держава визначається як засіб, що забезпечує панування одного класу над іншим.
Теорія інцесту (К. Леві-Строс, XX ст.) головним чинником виокремлення людини із світу природи називає заборону (табу) на кровозмішення. Збереження людського роду і його подальший розвиток вимагали створення спеціальних органів усередині родової общини, здатних контролювати дотримання заборони інцесту і застосовувати примушування до її порушників. Ці контролюючі органи з часом почали виконувати й інші громадські функції, виступаючи прообразом майбутньої державної організації.
Іригаційна (гідравлічна) теорія (К. Вітфогель, XX ст.) передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогоследарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови для появи розгалуженого державного апарату. К. Вітфогель пов'язував деспотичні форми азійських держав з необхідністю будівництва іригаційних споруд, що вимагало жорсткого централізованого управління.
Аристотель (384–322 рр. до н. е.) - грецький філософ. Аристотель народився в місті Стагірі, що на півночі Греції. Мати його була заможною. Батько був лікарем царя Македонії. 367 року він переїхав до Афін і вступив до академії Платона, де й залишався до самої його смерті в 347 році. Декілька років по тому його за до македонського двору в Пеллі, що в східній Егеї, де він став наставником молодого Олександра Великого. Через вісім років, 335 року, він повернувся до Афін і заснував власну школу філософії. Після смерті Олександра в 322 році в Афінах запанували анти македонські настрої. Аристотель завбачливо виїхав з міста. Помер він через декілька місяців
Патріархальна теорія (Р. Філмер, XVII ст.) представляє державу продуктом природного розвитку, результатом розростання сім'ї. В основі виникнення держави – природне прагнення людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, декілька сімей складають рід (селища), а із селищ утворюється держава.
Представники договірної теорії (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, XVII-XVIII ст.) вважають, що державі передує "природний стан", який вони характеризують по-різному: як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або "війни всіх проти всіх". Кожна людина мала невід'ємні права, однак у природному стані неминуче постає проблема їх забезпечення та охорони. Тому люди домовилися встановити над собою специфічну інституцію – державу, яка б відповідала за дотримання порядку, захищала загальні інтереси, забезпечувала невід'ємні права.
Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.) порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються закономірності, притаманні всім живим організмам (зростання й ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їхня диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держави) Г. Спенсер називав "агрегатами", які змінюються під впливом соціального розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади.
У межах теорії насильства (XIX ст.) розрізняють теорії внутрішнього та зовнішнього насильства. Згідно з першою (Є. Дюрінг) власність, класи та держава виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою. Прихильники другої теорії (К. Каутський, Л. Гумплович) серед найважливіших чинників державотворення виокремлювали війни та територіальні завоювання. Для закріплення влади переможців над завойованими народами утворюється держава.
Згідно з марксистською (класовою) теорією походження держави (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) виникнення держави було зумовлено переважно економічними чинниками – суспільним поділом праці, появою надлишкового продукту, приватної власності і наступним майновим (класовим) розшаруванням суспільства. Тим самим обгрунтовувалася ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як основну причину її виникнення. Держава визначається як засіб, що забезпечує панування одного класу над іншим.
Теорія інцесту (К. Леві-Строс, XX ст.) головним чинником виокремлення людини із світу природи називає заборону (табу) на кровозмішення. Збереження людського роду і його подальший розвиток вимагали створення спеціальних органів усередині родової общини, здатних контролювати дотримання заборони інцесту і застосовувати примушування до її порушників. Ці контролюючі органи з часом почали виконувати й інші громадські функції, виступаючи прообразом майбутньої державної організації.
Іригаційна (гідравлічна) теорія (К. Вітфогель, XX ст.) передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогоследарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови для появи розгалуженого державного апарату. К. Вітфогель пов'язував деспотичні форми азійських держав з необхідністю будівництва іригаційних споруд, що вимагало жорсткого централізованого управління.
Аристотель (384–322 рр. до н. е.) - грецький філософ. Аристотель народився в місті Стагірі, що на півночі Греції. Мати його була заможною. Батько був лікарем царя Македонії. 367 року він переїхав до Афін і вступив до академії Платона, де й залишався до самої його смерті в 347 році. Декілька років по тому його за до македонського двору в Пеллі, що в східній Егеї, де він став наставником молодого Олександра Великого. Через вісім років, 335 року, він повернувся до Афін і заснував власну школу філософії. Після смерті Олександра в 322 році в Афінах запанували анти македонські настрої. Аристотель завбачливо виїхав з міста. Помер він через декілька місяців