Поняття суб'єкт правовідносин і суб'єкт права не завжди збігаються. Адже правовідносини — не єдина форма реалізації норм права. Окрім того, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, можуть і не мати змоги бути суб'єктами правовідносин. Конкретний суб’єкт, особа завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.
Суб'єкт права — поняття широке, в якійсь мірі відмінне від поняття суб'єкт (учасник) правовідносин. Суб'єкт права — це особа, що володіє правосуб'єктністю(або лише правоздатністю, якщо вона виокремлюється), тобто особа, потенційно (взагалі) здатна бути учасником правовідносин. А суб'єкт правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин.[1]
Будь-який суб'єкт правовідносини — це завжди суб'єкт права (без цього він не зміг би стати таким), але не всякий суб'єкт права — учасник тих чи інших конкретних правовідносини.
Для того, щоб суб'єкт права перетворився на суб'єкта правовідносини, повинні з'явитися певні юридичні факти, які «запускають» в дію відповідну норму (норми) права, і вона вже, у свою чергу, покладає на даних суб'єктів юридичні обов'язки і надає їм юридичні права, роблячи їх тим самим учасниками правовідносини.
Суб'єкти права, таким чином, поряд з нормами права і юридичними фактами, являють собою одну з передумов (необхідних умов) виникнення та існування правовідносин
Всякая правовая норма принимается для достижения социально полезного результата. Иногда эта цель достигается полностью, иногда достигается лишь отчасти, а иногда устанавливается непредвиденный негативный результат. В связи с этим возникает проблема определения эффективности правовых норм и предупреждения возможных негативных последствий их реализации.В юридической литературе преобладает мнение о том, что эффективность правовой нормы определяется соотношением между фактическим результатом ее действия и той социальной целыо, для достижения которой эта норма была принята.
Поняття суб'єкт правовідносин і суб'єкт права не завжди збігаються. Адже правовідносини — не єдина форма реалізації норм права. Окрім того, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, можуть і не мати змоги бути суб'єктами правовідносин. Конкретний суб’єкт, особа завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.
Суб'єкт права — поняття широке, в якійсь мірі відмінне від поняття суб'єкт (учасник) правовідносин. Суб'єкт права — це особа, що володіє правосуб'єктністю(або лише правоздатністю, якщо вона виокремлюється), тобто особа, потенційно (взагалі) здатна бути учасником правовідносин. А суб'єкт правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин.[1]
Будь-який суб'єкт правовідносини — це завжди суб'єкт права (без цього він не зміг би стати таким), але не всякий суб'єкт права — учасник тих чи інших конкретних правовідносини.
Для того, щоб суб'єкт права перетворився на суб'єкта правовідносини, повинні з'явитися певні юридичні факти, які «запускають» в дію відповідну норму (норми) права, і вона вже, у свою чергу, покладає на даних суб'єктів юридичні обов'язки і надає їм юридичні права, роблячи їх тим самим учасниками правовідносини.
Суб'єкти права, таким чином, поряд з нормами права і юридичними фактами, являють собою одну з передумов (необхідних умов) виникнення та існування правовідносин
Объяснение: