Він полягає в порівняно нетривалому утриманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. У випадку вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості суд може прийняти рішення про застосування арешту на строк від 1 до 6 місяців. Особа відбуває це покарання в спеціальних установах в умовах суворої ізоляції. При цьому арешт не може бути застосований до осіб віком до 16 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років.
Ще одним видом покарання є обмеження волі. Це утримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства із забезпеченням постійного нагляду за засудженими з обов’язковим
залученням засуджених до праці. Строк обмеження волі — від 1 року до 5 років. При цьому засуджені проживають у спеціальних установах, але без суворої ізоляції, користуються власним одягом, працюють за межами території установи, можуть необмежено спілкуватися з родичами.
При цьому це покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 14 років, до осіб, які до- сягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів 1-ї і 2-ї груп.
На відміну від обмеження волі особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання в умовах суворої ізоляції від суспільства. Особа, позбавлена права вийти за межі установи виконання покарань, не може спілкуватися з родичами і сім’єю. Строк позбавлення волі - від 1 року до 15 років, а в разі призначення покарання за сукупністю вироків — до 25 років.
Найтяжчий вид покарання, передбачений діючим Кримінальним кодексом України, — довічне позбавлення волі. Це покарання передбачене лише за скоєння особливо тяжких злочинів, якщо суд визнає неможливим виправлення злочинця за до застосування позбавлення волі на певний строк. Кримінальний кодекс передбачає, що таке покарання не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були вагітними під час вчинення злочину або на момент установлення вироку.
Він полягає в порівняно нетривалому утриманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. У випадку вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості суд може прийняти рішення про застосування арешту на строк від 1 до 6 місяців. Особа відбуває це покарання в спеціальних установах в умовах суворої ізоляції. При цьому арешт не може бути застосований до осіб віком до 16 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років.
Ще одним видом покарання є обмеження волі. Це утримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства із забезпеченням постійного нагляду за засудженими з обов’язковим
залученням засуджених до праці. Строк обмеження волі — від 1 року до 5 років. При цьому засуджені проживають у спеціальних установах, але без суворої ізоляції, користуються власним одягом, працюють за межами території установи, можуть необмежено спілкуватися з родичами.
При цьому це покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 14 років, до осіб, які до- сягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів 1-ї і 2-ї груп.
На відміну від обмеження волі особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання в умовах суворої ізоляції від суспільства. Особа, позбавлена права вийти за межі установи виконання покарань, не може спілкуватися з родичами і сім’єю. Строк позбавлення волі - від 1 року до 15 років, а в разі призначення покарання за сукупністю вироків — до 25 років.
Найтяжчий вид покарання, передбачений діючим Кримінальним кодексом України, — довічне позбавлення волі. Це покарання передбачене лише за скоєння особливо тяжких злочинів, якщо суд визнає неможливим виправлення злочинця за до застосування позбавлення волі на певний строк. Кримінальний кодекс передбачає, що таке покарання не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були вагітними під час вчинення злочину або на момент установлення вироку.
Объяснение: