Водитель такси К. во время движения с разрешенной скоростью вне населенного пункта в темное время суток неожиданно увидел в свете фар своего автомобиля стоящий на его полосе движения другой автомобиль. Водитель последнего по причине технической неисправности не мог ни убрать его за пределы проезжей части, ни включить аварийную сигнализацию. Обнаружив впереди стоящий автомобиль, К. применил экстренное торможение, однако избежать столкновения не смог. В результате аварии пассажиру такси был причинен тяжкий вред здоровью. В ходе автотехнической экспертизы выяснилось, что на момент столкновения тормозная система автомобиля-такси находилась в технически неисправном состоянии (при неоднократном нажатии на тормозную педаль у него затормаживалось только одно колесо). К. с момента возникновения опасности не имел технической возможности избежать столкновения при технически неисправной тормозной системе и имел такую возможность при технически исправной. О данной неисправности водитель узнал накануне, однако заведующий гаражом П., ответственный за техническое состояние транспортных средств, выпустил автомобиль в рейс, сказав, чтобы К. залил тормозную жидкость и ехал осторожно
Объяснение:
Политическая жизнь — это особая сторона социальной жизни, которая тесно связана с государственной властью, ее функциями, институтами и осуществления власти.
Политическая жизнь включает интересы различных классов и социальных групп, деятельность партий и общественных организаций, общественно-политические движения. Это очень сложное, многообразное, динамичное и изменчивое явление, которое развивается на социальном и включает политические отношения, институты, процессы и сознание людей, вступающих в мир политики. В социальном действуют различные политические силы, группировки, союзы, временные и постоянные коалиции. Взаимодействие всех этих сил при решении социальных проблем определяет само содержание и формы политической жизни. ,
Человек познавать политическую жизнь как на житейском, обыденном уровне, так и на теоретическом, научном.
Политика - неотъемлемая часть человеческой культуры. Она проявляется во всех взаимоотношениях и структурах общества, пронизывает общественную и частную жизнь человека.
Роль политики в общественной жизни определяется ее функциями. К ним относятся:
1) обеспечение целостности и стабильности общества;
2) мобилизация социальных ресурсов для удовлетворения общественных потребностей;
3) предотвращение и цивилизованное разрешение социальных конфликтов;
4) использование принуждения и насилия для реализации общей воли и др.
Ученые по-разному понимают сущность политики.
М. Вебер, Н. Макиавелли, К. Маркс, В. Парето считали, что в основе политики лежат действия, которые направлены на достижение, удержание и использование власти. Так, М. Вебер определял политику как "стремление к участию во власти или к оказанию влияния на распределение власти... ". Трактовка власти как основы политики называется субстанциональной.
Ее дополняет и конкретизирует институциональное понимание политики, которое означает, что власть материализуется через организации и институты, важнейшим из которых является государство. На этой позиции стоят французские ученые и, прежде всего, М. Дюверже.
Правовая трактовка политики исходит из того, что ее основой и содержанием являются фундаментальные права человека.
Антропологическая трактовка политики исходит из того, что она органически присуща человеческому обществу, коренится в самой его природе, обусловлена общественным разделением труда и взаимоотношениями индивидов. Выше уже упоминалось, что данное понимание политики восходит к Аристотелю, который рассматривал ее как форму существования человека.
Политика также может рассматриваться как деятельность по согласованию интересов, разрешению конфликтов с целью обеспечения целостности общества. Такое понимание политики называется конфликтно-консенсусным.
Различие подходов к пониманию политики свидетельствует о сложности этого общественного явления, различных его проявлениях и свойствах, глубине содержания.
Изложенное выше приводит к широкому толкованию политики — это реализация отношений власти, отношений, связанных с осуществлением гражданских прав и свобод, а также система отношений, направленных на обеспечение целостности общества и его стабильности.
Патріархальна теорія (Р. Філмер, XVII ст.) представляє державу продуктом природного розвитку, результатом розростання сім'ї. В основі виникнення держави – природне прагнення людей до взаємного спілкування. Для цього вони об'єднуються в сім'ї, декілька сімей складають рід (селища), а із селищ утворюється держава.
Представники договірної теорії (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, XVII-XVIII ст.) вважають, що державі передує "природний стан", який вони характеризують по-різному: як царство необмеженої особистої свободи, загального благоденства або "війни всіх проти всіх". Кожна людина мала невід'ємні права, однак у природному стані неминуче постає проблема їх забезпечення та охорони. Тому люди домовилися встановити над собою специфічну інституцію – державу, яка б відповідала за дотримання порядку, захищала загальні інтереси, забезпечувала невід'ємні права.
Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.) порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються закономірності, притаманні всім живим організмам (зростання й ускладнення функцій організму, взаємозв'язок їх окремих частин, їхня диференціація). Об'єднання людей (племена, союзи племен, імперії, міста-держави) Г. Спенсер називав "агрегатами", які змінюються під впливом соціального розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади.
У межах теорії насильства (XIX ст.) розрізняють теорії внутрішнього та зовнішнього насильства. Згідно з першою (Є. Дюрінг) власність, класи та держава виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою. Прихильники другої теорії (К. Каутський, Л. Гумплович) серед найважливіших чинників державотворення виокремлювали війни та територіальні завоювання. Для закріплення влади переможців над завойованими народами утворюється держава.
Згідно з марксистською (класовою) теорією походження держави (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) виникнення держави було зумовлено переважно економічними чинниками – суспільним поділом праці, появою надлишкового продукту, приватної власності і наступним майновим (класовим) розшаруванням суспільства. Тим самим обгрунтовувалася ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як основну причину її виникнення. Держава визначається як засіб, що забезпечує панування одного класу над іншим.
Теорія інцесту (К. Леві-Строс, XX ст.) головним чинником виокремлення людини із світу природи називає заборону (табу) на кровозмішення. Збереження людського роду і його подальший розвиток вимагали створення спеціальних органів усередині родової общини, здатних контролювати дотримання заборони інцесту і застосовувати примушування до її порушників. Ці контролюючі органи з часом почали виконувати й інші громадські функції, виступаючи прообразом майбутньої державної організації.
Іригаційна (гідравлічна) теорія (К. Вітфогель, XX ст.) передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогоследарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови для появи розгалуженого державного апарату. К. Вітфогель пов'язував деспотичні форми азійських держав з необхідністю будівництва іригаційних споруд, що вимагало жорсткого централізованого управління.