Зао «прогресс» предъявило иск к «галактика» о признании договора поставки недействительным. в исковом заявлении было указано, что генеральный директор зао в соответствии с уставом общества вправе совершать сделки в пределах до 1 млн. руб., цена же оспариваемого договора поставки составляет 1,2 млн. руб. ответчик, возражая против иска, указал, что поскольку договор полностью и надлежащим образом исполнен обеими сторонами, то он не может быть признан недействительным по мотиву превышения генеральным директором своих полномочий. как должен быть разрешен спор? какими нормами гк рф при этом следует руководствоваться? как решается данный вопрос в фз «об акционерных обществах?

Відповідь:

мої варіанти відповідей, хоча закон це така справа, що я не впевнена на 100% у своїй правоті )))  готувала для іншого такого ж завдання

Ситуація 1 відповідає ст. 37 Кримінального кодексу України (уявна оборона). Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише  помилково припускала наявність такого посягання. Досить часто у житті  психічно хворі особи, побачивши меди-ків, вважають, що ці медики приїхали, щоб госпіталізувати їх до психіатричної лікарні і починають дуже агресивно себе вести. Вважаю, що обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння у  цій ситуації немає. Але потрібно визначитися з осудністю правопорушника. Згідно ст. 19 Кримінального кодексу України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

2. Ситуація 2 по своїй суті відповідає ст. 39 Кримінального кодексу України (крайня необхідність). Згідно ст. 39 КК України, не є кримінальним  правопорушенням  заподіяння шкоди (як наприклад - знищення автомобіля), правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі  чи  охоронюваним  законом правам інших осіб, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами. Вихователь у цій ситуації вчинив вкрай необачно. Не маючи спеціальних знань, він піддав небезпеці себе і людей, які його оточують. Адже міни могли зірватися в будь-який момент, починаючи з того моменту коли їх діставали з підвалу, несли до машини, грузили в машину, а особливо в момент їх транспортування. Вважаю, що він перевищив свої повноваження, наніс шкоду дитячому будинку  і буде нести юридичну відповідальність  за це як цивільну -  відшкодування збитків, так, можливо, у кримінальну – за злочин проти громадської безпеки.  

3. Ситуація 3 відповідає ст. 36 Кримінального кодексу України (необхідна оборона). Однак в цій ситуації  відсутні обставини, що виключають суспільну небезпеку діяння. Станіслав перевищив межі необхідної оборони, умисно заподіявши неповнолітній особі шкоди, яка явно не відповідала небезпечності посягання. У Станіслава були й інші можливості  припинити  бійку, тим більше як у старшого за віком. Тому Станіслав нестиме кримінальну відповідальність за скоєне.

4. Ситуація 4 відповідає ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Але у цій ситуації існують обставини, які виключають адміністративну відповідальність. Так згідно ст.  17 КпАП особа, яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності, а згідно вимог ст. 20 цього ж Кодексу стан неосудності – це такий стан особи, яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, слабоумства чи хворобливого стану. Так як Сергій Невідомий мав хронічне психічне захворювання, то він є неосудним і не підлягає адміністративній відповідальності.    

У ситуації 1 відсутні обставини, що виключають суспільну небезпеку діяння. В цій ситуації можливо лише говорити про хвору уяву  правопорушника і про його осудність. Згідно ст. 19 Кримінального кодексу України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності. І у першій і у четвертій ситуації мова йде про неосудність правопорушника, але у першій ситуації психічно хвора людина вчинила злочин, покарання за який  передбачено Кримінальним кодексом України, а у четвертому випадку – проступок, за який передбачено адміністративну відповідальність. Проте ні в першій, ні у четвертій ситуації у звʼязку з неосудністю правопорушник не буде притягнутий до відповідальності.

Завдання 2

1. Здоровань буде нести юридичну відповідальність за нанесення  тяжких тілесних ушкоджень  

2. Згідно вимог Кримінального кодексу України однією з обставин, що виключає кримінальну протиправність діяння та могла б бути застосована в поданій ситуації є  необхідна оборона (ст. 36 КК України).

3. На мій погляд  Здоровань перевищив межі  необхідної оборони, так як майже одразу він відібрав ножа у Віктора Кружиліна,  і наносив удари вже після того, як той обеззброєний  впав на землю.  Перевищенням  меж  необхідної оборони  визнається  умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність у випадках умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у результаті перевищення меж необхідної оборони.  

Пояснення:

Объяснение:

Выборы — это тип политического участия граждан. Выборами называют процедуру формирования государственного органа или наделения полномочиями должностного лица, осуществляемую посредством голосования лиц, обладающих избирательным правом.

Избирательная система — политический институт, связанный с организацией выборов политических деятелей проведения и определения результатов голосования и распределением мандатов (юридическое отношение представительства, вакантное место, занимаемое посредством избрания) между партиями.

Компоненты избирательной системы:

Избирательное право — это принцип и условие участия граждан в формировании выборных органов, комплекс правовых норм о порядке выборов. Избирательное право может быть активным (правом избирать) и пассивным (правом быть избранным). Избирательное право может быть ограниченно цензами: возрастными, имущественными, образовательными, национальными, расовыми, сословными.

Избирательный процесс — комплекс действий в процессе выборов.

Демократическими выборами называются такие, которые проходят при условии соблюдения «четырехчленки». В таком случае выборы должны быть всеобщими, прямыми, равными и тайными.

Всеобщий характер избирательного права выражается в том, что участвовать в выборах могут все граждане, достигшие определенного возраста, независимо от пола, расы, социального происхождения и других факторов.

Равное избирательное право означает, что каждый избиратель имеет одинаковое количество голосов и участвует в выборах на равных основаниях.

Прямое избирательное право означает, что каждый избиратель голосует непосредственно за избираемого кандидата.

Тайное голосование означает установление такого порядка, при котором отсутствует контроль за волеизъявлением избирателей.

Этапы избирательного процесса:

Назначение выборов.

Организация избирательных округов.

Создание избирательных комиссий.

Регистрация избирателей в установленном законом порядке, составление списков избирателей.

Выдвижение кандидатов.

Предвыборная агитация.

Процесс голосования.

Подведение итогов голосования.

Установление результатов и распределение мест в выборных органов по итогам голосования.

Избирательными системами называют порядок формирования выборных органов государства.

Избирательные системы могут быть двух типов — мажоритарная и пропорциональная.

Мажоритарная система представляет собой такой определения результатов голосования, при котором для получения мандата требуется собрать установленное законом большинство голосов. Мажоритарная избирательная система может быть двух типов: относительного большинства и абсолютного большинства.

Мажоритарная система относительного большинства предполагает, что избранным считается тот кандидат, который набрал большее количество голосов, чем каждый из его оппонентов в отдельности. Эта система позволяет определить победителя уже в первом туре, однако зачастую выбранным становится тот кандидат, который по абсолютным показателям набрал весьма незначительный процент голосов.

Мажоритарная система абсолютного большинства предполагает, что для избрания кандидату требуется получить абсолютное большинство поданных по избирательному округу голосов избирателей (50% + 1 голос). Достоинством этой системы является простота определения победившего кандидата, недостатком — невысокая представительность голосов. В теории может быть потеряно свыше 49% голосов.

Пропорциональная избирательная система — это определения результатов голосования, в основу которого положен принцип распределения мест пропорционально полученному каждой партией числу голосов.

При такой системе образуются большие округа, от каждого из которых избирается несколько депутатов. Часто избирательным округом становится вся страна. Выборы проводятся только на партийной основе: голосование идет по партийным спискам, и население голосует не за конкретных кандидатов, а за политическую партию. Недостатком этой системы является невозможность выдвижения так называемых «независимых» кандидатов.

Смешанные избирательные системы. О смешанной избирательной системе говорят в том случае, если при выборах одной и той же представительной палаты применяются различные системы. При этом стремятся соединить преимущества различных систем и по возможности исключить или компенсировать их недостатки. В России смешанная система использовалась до 2003 г. при выборах депутатов Государственной Думы Федерального собрания, затем применялась пропорциональная система, на выборах 2016 г. вновь применена смешанная система. 225 депутатов избираются по одномандатным избирательным округам по мажоритарной системе относительного большинства, а другие 225 депутатов — по общефедеральному избирательному округу по пропорциональной системе, причем определение результатов выборов второй половины депутатского корпуса никак не связано с результатами выборов первой половины.