Право, как и мораль, религия, политика, экономика, искусство, является неотъемлемым элементом культуры. Оно приобщению человечества к культуре, ее совершенствованию и расцвету. Состояние и уровень правовой культуры, в свою очередь, отражают особенности культуры в целом.
Понятие «культура» происходит от латинского слова colere - возделывать, обрабатывать, улучшать почву. Этот термин первоначально был связан с сельским хозяйством. Производное от него слово cultura (возделывание, воспитание, образование, развитие, почитание) имело, таким образом, значительно более широкое значение. В частности, им выражалось и определенное состояние души. Цицероном слово «культура» было связано со словом «душа»: cultura animi - культура души, духовная культура.
Итак, древние римляне называли культурой деятельность, связанную с возделыванием, обработкой, улучшением чего-либо. В «Толковом словаре живого великорусского языка» В. Даля значение этого слова определяется так: «Обработка и уход, возделывание, возделка; образование, умственное и нравственное».
В последнее время слово «культура» приобрело универсальное значение. Оно постоянно используется в научной и популярной литературе, в газетах и журналах, звучит по радио и телевидению. Ученые и публицисты говорят о материальной и духовной, политической и правовой, нравственной и эстетической культуре. Все чаще употребляют понятие «экономическая культура». Диапазон значений поистине замечателен: культура поведения, культура быта, культура дискуссий, культура дворянской усадьбы, культура возделывания картофеля, культура просвещения...
В правоведении понятие «правовая культура» употребляют, говоря об обществе в целом и об отдельной личности.
Правовая культура общества - это система овеществленных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права. Она является составной частью культуры общества и включает в себя право, правовые нормы, правоотношения, правовые учреждения и другие элементы.
Правовая культура личности представляет собой единство глубоких правовых знаний, уважения к праву (положительного отношения к праву) и правомерного (правопослушного) поведения.
Фундаментом, на котором стоит правовая культура, является нравственная и политическая культура. Эти три вида культуры личности самым непосредственным образом поддерживают, усиливают друг друга.
Без формирования и развития правовой культуры невозможно построить правовое государство. Человек, не обладающий ею, чувствует себя в обществе и государстве бесправным «винтиком» или внутренним эмигрантом. Только тот, кто обладает правовой культурой, осознает свою роль полноправного и активного гражданина страны, неравнодушного к ее проблемам и трудностям.
Чувство собственного достоинства есть необходимое и подлинное проявление духовной жизни; оно есть знак того духовного самоуважения, без которого немыслимы ни борьба за право, ни политическое самоопределение, ни национальная независимость. Гражданин, лишенный этого чувства, политически недее
И. Ильин
Как и все действительно ценное, правовая культура создается постепенно. Раньше всего закладывается фундамент - элементы нравственной культуры: совесть, честь, правдивость, чувство собственного достоинства, доброта. Без них правовая культура невозможна. Развиваясь, взрослея, человек познает законы добра и зла, чести и бесчестия, свободы и рабства, получает первые сведения о политике.
Представления о том, «что такое - хорошо и что такое - плохо получить первые, самые простые знания в области права: какие действия закон запрещает, как карают нарушителей, за что прощают или проявляют снисхождение. Лишь затем появляется интерес к различным отраслям права, к его принципам и аксиомам, к отдельным эпизодам из истории правовых систем. Сведения по криминалистике, судебному процессу, дознанию, работе прокуратуры и другим вопросам часто приобретаются случайно, например, из детективов или телевизионных сериалов.
В усі часи актуальною проблемою являється підліткова злочинність, необхідність вирішення якої стоїть не тільки перед працівниками поліції, а і перед всім суспільством в цілому, бо підлітки – це діти, а діти наше майбутнє. Так яке може бути майбутнє, якщо в ранньому віці вони стають на злочинний шлях.
Фахівці б’ють на сполох: на тлі загального зниження темпів дитячої злочинності щороку зростає частка тяжких злочинів, які скоюють неповнолітні.
Психологи стверджують, що психіка українських дітей зазнала за останнє десятиріччя незворотних змін: вони нічого не бояться, нічого не цінують, ні в що не вірять. Вони стають дедалі жорстокішими, а їхні злочини – моторошними.
Фахівці Менського МЦ з надання БВПД роз’яснюють про адміністративну відповідальність для підлітків (неповнолітніх).
Адміністративна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, що має всі ознаки останньої. Разом з тим адміністративна відповідальність є складовою адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками.
Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення Притягнення до адміністративної відповідальності — обов’язок державних органів, які є суб’єктами виконавчої влади, їх перелік наводиться в розділі III КУпАП України.
Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних в, адміністративних стягнень і органів, уповноважених застосовувати їх.
Серед суб’єктів адміністративних правопорушень вирізняються так звані спеціальні суб’єкти, тобто ті, які мають певні особливості щодо вчинення окремих адміністративних правопорушень або не несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До них належать неповнолітні, іноземні громадяни, військовослужбовці та працівники міліції, посадові особи, народні депутати, батьки або особи, що їх замінюють, та ін.
Згідно зі статтею 13 КУпАП України до осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відповідні заходи впливу.
Неповнолітні, які не досягли встановленого в законі віку 16 років згідно з КУпАП України, є малолітніми і юридичній відповідальності, у тому числі адміністративній, не підлягають, оскільки визнаються нездатними усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. До того ж адміністративна відповідальність неповнолітнього може настати тільки тоді, коли 16 років йому виповнилось саме до моменту вчинення протиправного діяння, а не до вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.
До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративн можуть бути застосовані заходи,передбачені ст. 24 -1. Підліток – вже не дитина але ще не дорослий.
До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративн можуть бути застосовані заходи,передбачені ст. 24-1КУпАП, а саме:
1) зобов’язання публічно або в іншій формі по вибачення у потерпілого;
2) попередження;
3) догана або сувора догана;
4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших
Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що до адміністративної відповідальності притягаються особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилось 16 років.
Зауважимо, що скоєння адміністративного неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує відповідальність. Пояснюється це тим, що неповнолітні загалом не мають стійкої психіки, навичок правочинної поведінки, достатнього життєвого досвіду, не завжди усвідомлюють шкоду від заподіяного, легко піддаються впливу інших осіб, особливо старших за віком, що часто стають організаторами або підбурювачами правопорушень, ураховується також, що неповнолітні легко піддаються виховному впливу і можуть виправитись без застосування до них жорстких заходів адміністративного стягнення
Право, как и мораль, религия, политика, экономика, искусство, является неотъемлемым элементом культуры. Оно приобщению человечества к культуре, ее совершенствованию и расцвету. Состояние и уровень правовой культуры, в свою очередь, отражают особенности культуры в целом.
Понятие «культура» происходит от латинского слова colere - возделывать, обрабатывать, улучшать почву. Этот термин первоначально был связан с сельским хозяйством. Производное от него слово cultura (возделывание, воспитание, образование, развитие, почитание) имело, таким образом, значительно более широкое значение. В частности, им выражалось и определенное состояние души. Цицероном слово «культура» было связано со словом «душа»: cultura animi - культура души, духовная культура.
Итак, древние римляне называли культурой деятельность, связанную с возделыванием, обработкой, улучшением чего-либо. В «Толковом словаре живого великорусского языка» В. Даля значение этого слова определяется так: «Обработка и уход, возделывание, возделка; образование, умственное и нравственное».
В последнее время слово «культура» приобрело универсальное значение. Оно постоянно используется в научной и популярной литературе, в газетах и журналах, звучит по радио и телевидению. Ученые и публицисты говорят о материальной и духовной, политической и правовой, нравственной и эстетической культуре. Все чаще употребляют понятие «экономическая культура». Диапазон значений поистине замечателен: культура поведения, культура быта, культура дискуссий, культура дворянской усадьбы, культура возделывания картофеля, культура просвещения...
В правоведении понятие «правовая культура» употребляют, говоря об обществе в целом и об отдельной личности.
Правовая культура общества - это система овеществленных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права. Она является составной частью культуры общества и включает в себя право, правовые нормы, правоотношения, правовые учреждения и другие элементы.
Правовая культура личности представляет собой единство глубоких правовых знаний, уважения к праву (положительного отношения к праву) и правомерного (правопослушного) поведения.
Фундаментом, на котором стоит правовая культура, является нравственная и политическая культура. Эти три вида культуры личности самым непосредственным образом поддерживают, усиливают друг друга.
Без формирования и развития правовой культуры невозможно построить правовое государство. Человек, не обладающий ею, чувствует себя в обществе и государстве бесправным «винтиком» или внутренним эмигрантом. Только тот, кто обладает правовой культурой, осознает свою роль полноправного и активного гражданина страны, неравнодушного к ее проблемам и трудностям.
Чувство собственного достоинства есть необходимое и подлинное проявление духовной жизни; оно есть знак того духовного самоуважения, без которого немыслимы ни борьба за право, ни политическое самоопределение, ни национальная независимость. Гражданин, лишенный этого чувства, политически недее
И. Ильин
Как и все действительно ценное, правовая культура создается постепенно. Раньше всего закладывается фундамент - элементы нравственной культуры: совесть, честь, правдивость, чувство собственного достоинства, доброта. Без них правовая культура невозможна. Развиваясь, взрослея, человек познает законы добра и зла, чести и бесчестия, свободы и рабства, получает первые сведения о политике.
Представления о том, «что такое - хорошо и что такое - плохо получить первые, самые простые знания в области права: какие действия закон запрещает, как карают нарушителей, за что прощают или проявляют снисхождение. Лишь затем появляется интерес к различным отраслям права, к его принципам и аксиомам, к отдельным эпизодам из истории правовых систем. Сведения по криминалистике, судебному процессу, дознанию, работе прокуратуры и другим вопросам часто приобретаются случайно, например, из детективов или телевизионных сериалов.
В усі часи актуальною проблемою являється підліткова злочинність, необхідність вирішення якої стоїть не тільки перед працівниками поліції, а і перед всім суспільством в цілому, бо підлітки – це діти, а діти наше майбутнє. Так яке може бути майбутнє, якщо в ранньому віці вони стають на злочинний шлях.
Фахівці б’ють на сполох: на тлі загального зниження темпів дитячої злочинності щороку зростає частка тяжких злочинів, які скоюють неповнолітні.
Психологи стверджують, що психіка українських дітей зазнала за останнє десятиріччя незворотних змін: вони нічого не бояться, нічого не цінують, ні в що не вірять. Вони стають дедалі жорстокішими, а їхні злочини – моторошними.
Фахівці Менського МЦ з надання БВПД роз’яснюють про адміністративну відповідальність для підлітків (неповнолітніх).
Адміністративна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, що має всі ознаки останньої. Разом з тим адміністративна відповідальність є складовою адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками.
Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення Притягнення до адміністративної відповідальності — обов’язок державних органів, які є суб’єктами виконавчої влади, їх перелік наводиться в розділі III КУпАП України.
Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних в, адміністративних стягнень і органів, уповноважених застосовувати їх.
Серед суб’єктів адміністративних правопорушень вирізняються так звані спеціальні суб’єкти, тобто ті, які мають певні особливості щодо вчинення окремих адміністративних правопорушень або не несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До них належать неповнолітні, іноземні громадяни, військовослужбовці та працівники міліції, посадові особи, народні депутати, батьки або особи, що їх замінюють, та ін.
Згідно зі статтею 13 КУпАП України до осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відповідні заходи впливу.
Неповнолітні, які не досягли встановленого в законі віку 16 років згідно з КУпАП України, є малолітніми і юридичній відповідальності, у тому числі адміністративній, не підлягають, оскільки визнаються нездатними усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. До того ж адміністративна відповідальність неповнолітнього може настати тільки тоді, коли 16 років йому виповнилось саме до моменту вчинення протиправного діяння, а не до вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.
До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративн можуть бути застосовані заходи,передбачені ст. 24 -1. Підліток – вже не дитина але ще не дорослий.
До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративн можуть бути застосовані заходи,передбачені ст. 24-1КУпАП, а саме:
1) зобов’язання публічно або в іншій формі по вибачення у потерпілого;
2) попередження;
3) догана або сувора догана;
4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших
Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що до адміністративної відповідальності притягаються особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилось 16 років.
Зауважимо, що скоєння адміністративного неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує відповідальність. Пояснюється це тим, що неповнолітні загалом не мають стійкої психіки, навичок правочинної поведінки, достатнього життєвого досвіду, не завжди усвідомлюють шкоду від заподіяного, легко піддаються впливу інших осіб, особливо старших за віком, що часто стають організаторами або підбурювачами правопорушень, ураховується також, що неповнолітні легко піддаються виховному впливу і можуть виправитись без застосування до них жорстких заходів адміністративного стягнення