Великий філософ Аристотель в трактаті "Про душу" виділив психологію як своєрідну сферу знань і вперше висунув ідею нероздільності душі і живого тіла. Душа, психіка проявляються в різноманітних здатностях до діяльності: чуттєвій, рухливій, розумній і ін., вищі здатності виникають із нижчих і на їх основі. Первинна пізнавальна здатність людини відчуття, воно приймає форми чуттєво сприйманих предметів без їх матерії, подібно до того, як "віск приймає відбиток печатки без заліза і золота". Відчуття залишають слід у вигляді уявлень образів тих предметів, які раніше діяли на органи чуття. Аристотель показав, що ці образи з'єднуються у трьох напрямах: за подібністю, за суміжністю і за контрастом, тим самим вказав на основні види зв'язків асоціації в психічній діяльності.
Таким чином, на першому етапі свого становлення психологія існувала як наука про душу. Таке визначення було дано більше як 2000 років тому. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини. Сама душа уподібнювалась із тілом людини, що стало основою антро зму. Але так як душа нечувана і небачена, то залишається лише вірити в її існування. А все те, що побудоване на вірі не є наукою, а є різновидністю релігії.
З подальшим розвитком природничих наук, психологія як наука про душу не задовольняє вчених. Тому, що все те, що стверджує психологія душі неможливо довести, так як його неможливо об'єктивно гати та практично аналізувати. А тому залишається тільки вірити. Вчення, яке засноване лише на вірі, воно в тій чи іншій мірі є формою релігійного відношення до світу, а не наукового.
В результаті виникає інший б пояснення дійсності. Цей б дістав назву теорії захованих властивостей і субстанцій. Це мало свій відповідний вплив і на психологію. В результаті перестали говорити про душу, а почали про інше. Людина, чи людський мозок має особливу властивість, завдяки якій вона здатна думати, відчувати, бажати і таке інше. Ця властивість дістала назву свідомості. Так історично виникло друге визначення предмету психології. На зміну психології душі прийшла так звана психологія свідомості, тобто другий етап розвитку психологічної науки.
Психологія свідомості вже заснована на більше того, в ній навіть стає можливим експеримент, завдяки чому вона нагромадила значний матеріал про властивості і закономірності внутрішнього психічного життя людини. Проте, у всьому цьому матеріалі є одна суттєва особливість він зібраний за до методу, який має суб'єктивний характер. Тобто, психологія свідомості використову людини над самим собою, над власними внутрішніми станами, переживаннями, думками, бажаннями, і таке інше. Таке специфічне дістало назву інтроспекції.
Мне кажется, здесь нужно ответить самостоятельно... Тем не менее, постараюсь показать пример.
1. Еда, вода, крыша над головой, работа - в счёт? (Я не поняла вопроса).
Надежды на светлое будущее: удачная карьера, счастливая, обеспеченная семья, стабильный, приличный заработок, спокойная старость.
Забота об окружающем мире и окружающих людях?
Страхи... Тут уж не знаю... Не исполнение всех надежд?
Здесь, я так полагаю, аналогично.
Если честно, я не поняла суть задания. Оно словно вырвано из контекста.
Но надеюсь, что мой ответ будет полезен.
Великий філософ Аристотель в трактаті "Про душу" виділив психологію як своєрідну сферу знань і вперше висунув ідею нероздільності душі і живого тіла. Душа, психіка проявляються в різноманітних здатностях до діяльності: чуттєвій, рухливій, розумній і ін., вищі здатності виникають із нижчих і на їх основі. Первинна пізнавальна здатність людини відчуття, воно приймає форми чуттєво сприйманих предметів без їх матерії, подібно до того, як "віск приймає відбиток печатки без заліза і золота". Відчуття залишають слід у вигляді уявлень образів тих предметів, які раніше діяли на органи чуття. Аристотель показав, що ці образи з'єднуються у трьох напрямах: за подібністю, за суміжністю і за контрастом, тим самим вказав на основні види зв'язків асоціації в психічній діяльності.
Таким чином, на першому етапі свого становлення психологія існувала як наука про душу. Таке визначення було дано більше як 2000 років тому. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини. Сама душа уподібнювалась із тілом людини, що стало основою антро зму. Але так як душа нечувана і небачена, то залишається лише вірити в її існування. А все те, що побудоване на вірі не є наукою, а є різновидністю релігії.
З подальшим розвитком природничих наук, психологія як наука про душу не задовольняє вчених. Тому, що все те, що стверджує психологія душі неможливо довести, так як його неможливо об'єктивно гати та практично аналізувати. А тому залишається тільки вірити. Вчення, яке засноване лише на вірі, воно в тій чи іншій мірі є формою релігійного відношення до світу, а не наукового.
В результаті виникає інший б пояснення дійсності. Цей б дістав назву теорії захованих властивостей і субстанцій. Це мало свій відповідний вплив і на психологію. В результаті перестали говорити про душу, а почали про інше. Людина, чи людський мозок має особливу властивість, завдяки якій вона здатна думати, відчувати, бажати і таке інше. Ця властивість дістала назву свідомості. Так історично виникло друге визначення предмету психології. На зміну психології душі прийшла так звана психологія свідомості, тобто другий етап розвитку психологічної науки.
Психологія свідомості вже заснована на більше того, в ній навіть стає можливим експеримент, завдяки чому вона нагромадила значний матеріал про властивості і закономірності внутрішнього психічного життя людини. Проте, у всьому цьому матеріалі є одна суттєва особливість він зібраний за до методу, який має суб'єктивний характер. Тобто, психологія свідомості використову людини над самим собою, над власними внутрішніми станами, переживаннями, думками, бажаннями, і таке інше. Таке специфічне дістало назву інтроспекції.