Нужна ! сочинение 15.3 тема: что такое красота? вот по этому тексту она дремлет в электричке, лежа на лавке и подложив руку под голову. одета бедно, в порыжелое кургузое пальтишко и теплые не по сезону коты; на голове серый обтерханный платок. неожиданно подхватывается: "это еще не рамень? " - садится и, увидев, что за окном - дождь, огорченно, с сердитой восклицает: - вот ну надо же! - грибной дождик - чем он вам помешал? она смотрит недоуменно и, сообразив, что перед ней - горожане, поясняет: - для хлебов он теперь не нужон. совсем не нужон. - и с мягкой укоризной, весело: - чай, хлебом кормимся-то, а не невысокая, загорелая, морщинистая. старенькая-старенькая - лет восьмидесяти, но еще довольно живая. и руки заскорузлые, крепкие. во рту спереди торчат два желтых зуба, тонкие и длинные. поправляет платок и, улыбаясь, охотно разговаривает и рассказывает о себе. сама из-под иркутска. сын погиб, а дочь умерла и родных - никого. ездила в москву насчет "пензии", причем, как выясняется, и туда и обратно - без билета. и ни багажа, ни хотя бы крохотного - как же так, без билета? и не - удивляются вокруг. - а контроль-то был? - два раза приходил. а что - слабо улыбается она. - контроль тоже ведь люди. кругом - убежденно и радостно сообщает она и, словно оправдываясь, добавляет: - я ведь не так, я по в этом ее "кругом люди! " столько веры в человека и оптимизма, что всем становится как-то лучше, проехать без билета и без денег половину россии, более пяти тысяч километров, и точно так же возвращаться - уму непостижимо. но ей верят. есть в ней что-то хорошее, душевное, мудрое; лицо, глаза и улыбка так и светятся , и столь чистосердечна - вся наружу, - ей просто нельзя не верить. кто-то из пассажиров угостил ее пирожком, она взяла, с достоинством , и охотно сосет и жамкает, легонько жамкает своими двумя зубами. меж тем за окном после дождя проглянуло солнышко и сверкает ослепительно миллионами росинок на траве, на листьях и на крышах. и, оставив пирожок, она, радостная, сияющая, щуря блеклые старческие глаза, смотрит как завороженная в окно и восторженно произносит: - батюшки, красота-то нет, вы
ответ: Если бы я стала учёной-изобретательницей, я бы в первую очередь бы подумала об экологии Казахстана. Я хотела бы создать прибор которым можно бы было удалять грязь,мусор, и даже не нужные отходы от производства. Я думаю что с моим прибором мир мог бы изменится, в лучшую сторону. И хочу сказать на последок, если уже люди придумали такую штуку. То я могла бы также сделать и другие приборы, также могу сделать прибор который будет уничтожать газ во всем мире , или штука которая будет убирать мусор в море. Я думаю что это полезно для Казахстана , и даже для всего мира
як відомо з тексту роману дж. свіфта «мандри гуллівера», головний герой, гуллівер, потрапив у ліліпутію.
жителі цієї країни, ліліпути, досить дивні. вони у дванадцять разів менші за гуллівера, але їм вдалося його зв’язати. звичайно, герой міг вирватися з цієї неволі, адже він був сильним, але скорився, бо ліліпути-таки завдавали йому болю. гуллівер дозволяв робити з собою що завгодно, покірно сприймав усі вчинки ліліпутів, бо вважав нетактовним порушувати закони гостинності. незважаючи на те, що людина-гора, як ліліпути назвали гуллівера, сприймав усі умови угоди, навіть якщо вони були принизливими для нього, він не був вільною людиною.
гуллівер погоджується жити на прив’язі, дозволяє обшукувати кишені, схиляється перед імператором і починає говорити з ним улесливо й запопадливо. слід сказати, що героя не тривожить ганебність його становища, і складається враження, що в нього немає жодних нарікань на свою долю.
дивно, але велетень став маріонеткою у ліліпутів! мабуть, атмосфера підлабузництва вплинула і на гуллівера, і він теж пристосовується до певних умов життя.
але стався один випадок, який змінив ставлення гуллівера до ліліпутів. героєві загрожувало страшне покарання з боку імператора ліліпутів: гуллівера мали осліпити. на думку ліліпутів, очі гулліверові зовсім не потрібні, «адже можна дивитися на світ очима міністрів». тобто мета ліліпутів — нівелювати його як особистість, зробити з нього покірного слугу. цей факт змусив його переглянути свої погляди, у гуллівера прокидається людська гідність, що породжує рішучість, здатність до активних дій. він тікає до блефуска. а за кілька місяців повертається до ії.
я подумала про те, що жителі фантастичної країни ліліпутії надто маленькі. вони дуже метушливі, нагадують чимось комах, але живуть за людськими законами, розв’язують людські проблеми, дрібні й нікчемні вони у ліліпутів, яких полонили улесливість, підлабузництво, ницість, підступність. їхнє королівство лише на перший погляд здається нормальним, а насправді ним править ницість і зло. зробивши своїх героїв маленькими, свіфт не хотів образити людей низьких на зріст. страшним є не маленький зріст, а маленька душа, не здатна на благородство.
тому слід завжди пам’ятати, що ніколи, ні за яких обставин не треба забувати про людську гідність, яка не дозволить плазувати ні перед ким.
источник: як не перетворитися на ліліпута? - твори | зно