Произнесите данные слова в соответствии с орфоэпической нормой. охарактеризуйте замеченные расхождения между написанием и произношением слов.
трава, кладу, распахнутый, дошёл взяла, рябина, язык, яйцо, принесла, село, ночевать, щадить, очарован, счастливый; аромат, демократия, дотация, лояльный, костюм, косметика, форсировать, монополия, отель, оазис, рококо, хаос, зоолог, болеро, вольтер, шота руставели, адажио, новелла, поэтический, декаданс, деградация.
Прекрасний приклад всього вищесказаного був приведений автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика Льоньки під назвою «Звук Павутинки» авторства Віктора Близнеця. Хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. Саме з цієї причини Льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. Звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. Так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому.
Наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. Кожен, хто коли-небудь гав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони допомагають їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. Хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. З журбою можна гати за тим, як недбало люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги.
Коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. Там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким Льонькою з оповідання Віктора Близнеця. На природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії.
Думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь Віктора Близнеця «Звук Павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.
Почему именно осень стала любимым временем года одаренных людей? Озадачиться данным вопросом предлагает своему читателю К. Паустовский.
Вы вспомнили свою осень. А сейчас увидим, как описывает осень мастер пейзажной прозы – Константин Георгиевич Паустовский.
В рассказе “Желтый свет” есть такое признание писателя:
“Я изучал осень упорно и долго. Для того чтобы увидеть что-нибудь по-настоящему, надо убедить себя, что ты видишь это впервые в жизни. Так было и с осенью.
Я уверил себя, что эта осень первая и последняя в моей жизни. Это мне пристальнее всмотреться в нее и увидеть многое, чего я не видел раньше, когда осени проходили, не оставляя никакого следа, кроме памяти о слякоти и мокрых московских крышах”.
Воспользуемся советом писателя и внимательно всмотримся в его описание осени.
Здесь проводится параллель между самой осенью, как временем года, и одинокими золотыми березами – ее спутницами, небом, обладающим сходством с тонким льдом, и тем состоянием души, в котором пребывает зрелый человек, рассуждающий по-философски спокойно наедине с собой о неизбежной бренности бытия и временном существовании всего, что является живым на планете.
Писатель не забывает упомянуть о Пушкине и Тютчеве, которые были от природы наделены талантом передавать в стихах свои нежные и трогательные чувства любви к осени. Художникам слова удалось превратиться в великих философов жизни, проявляющих постоянное стремление к осознанию ее сокровенной сути. Осени свойственно вместе с ее дождями, как никакому другому времени года возникновению мыслей в человеческой голове, связанных с ключевыми вопросами бытия человека.
Писателем проводится параллель между человеческой личностью и осенью: именно с наступлением осени летние краски сменяются благородством оттенков. Великие мастера литературы прибегают к смене “нарядности языка” на глубину мысли. По мнению автора, люди осенью обычно любят заниматься осмысливанием собственного жизненного пути.
Автором делается вывод: осень природу и человека делает одинаково тихими, настраивает на философские раздумья, касающиеся вечного и непреходящего. Люди начинает понимать истину, которая состоит в том, что всему живому свойственно стареть и умирать. Однако именно данная закономерность и является секретом возрождения жизни весной.
Да, осень считается по праву самым философским временем года.
Объяснение: