1. Это было летом. Яркое солнце зашло над деревней. Оно осветило поле, с золотой рожью, речку, которая сонно и монотонно бежала вдоль кустов.Солнце осветило каждое деревце, каждый деревенский домик, даже маленькую яблоньку постоянно стоявшую в тени. Так начиналось утро. 2. Как Ньютон осткрыл закон о силе притяжения? Об этом существует поверие. Но как это произошло? Наверно, он сидел, и ждал,пока на голову упадет это яблоко. Или его осенило как-то по другому... 3. Я шел с какой-то уверенностью. Я даже не представлял , что через несколько минут я окажусь на месте. Шел я как всегда через речку, по мосту. И самое странное, не замечал прохожих. Обычно я внимательно рассматриваю каждого из них.
Безлюдний берег здавався таким, як колись у дитинстві, як часом бачив він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води, купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл та зелена рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межиріччі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж навесні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своєрідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було пере на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерцями й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував неіснуюче. Або ще гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час... І, може, від того не знав радості й щастя творчості.
2. Как Ньютон осткрыл закон о силе притяжения? Об этом существует поверие. Но как это произошло? Наверно, он сидел, и ждал,пока на голову упадет это яблоко. Или его осенило как-то по другому...
3. Я шел с какой-то уверенностью. Я даже не представлял , что через несколько минут я окажусь на месте. Шел я как всегда через речку, по мосту. И самое странное, не замечал прохожих. Обычно я внимательно рассматриваю каждого из них.
Нам тоже такое задавали
Объяснение:
Безлюдний берег здавався таким, як колись у дитинстві, як часом бачив він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води, купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл та зелена рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межиріччі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж навесні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своєрідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було пере на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерцями й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував неіснуюче. Або ще гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час... І, може, від того не знав радості й щастя творчості.