Я люблю прекрасне у природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування.
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.
А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. В сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.
Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я. неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.
Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах тріпочеться срібляста верховодка.
А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.
Вся природа ніби барвистий вінок. Весна в розквіті
Жил-были Белочка и Заяц.В лесу была суровая зима.Как-то раз Белка говорит: -Поскорей бы весна!Холодно а то и запасы кончились.А Зайчик отвечает : -Да,моих деток надо кормить а нечем! Вот хорошо медведю спать в толстой шкуре.Не холодно ему ,спит всю зиму. -А давай пойдем к медведю и разбудим ,чтоб тоже мёрз как мы.Мы же не должны за него мёрзнуть! Вот они идут по снегу,а ветер всё сельнее и сельнее!Мороз в лесу . Они пришли и как начали орать : - Эй По-та-пыч!Кричали они .Но он не слышал.Пошли они к Зайцу и сидят думают,думают .Тут белка предложила идею! -А давай думат пока что не придумаем!И начали они опять думать.Пока что они думали и весна уже на носу !И тут заяц отвечает : -Ого ,во дворе как тепло все просыпаются умываются !теперь они поняли то что надо много думать а не сидеть сложа руки!
Я люблю прекрасне у природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування.
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.
А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. В сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.
Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я. неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.
Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах тріпочеться срібляста верховодка.
А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.
Вся природа ніби барвистий вінок. Весна в розквіті
-Поскорей бы весна!Холодно а то и запасы кончились.А Зайчик отвечает :
-Да,моих деток надо кормить а нечем! Вот хорошо медведю спать в толстой шкуре.Не холодно ему ,спит всю зиму.
-А давай пойдем к медведю и разбудим ,чтоб тоже мёрз как мы.Мы же не должны за него мёрзнуть!
Вот они идут по снегу,а ветер всё сельнее и сельнее!Мороз в лесу .
Они пришли и как начали орать :
- Эй По-та-пыч!Кричали они .Но он не слышал.Пошли они к Зайцу и сидят думают,думают .Тут белка предложила идею!
-А давай думат пока что не придумаем!И начали они опять думать.Пока что они думали и весна уже на носу !И тут заяц отвечает :
-Ого ,во дворе как тепло все просыпаются умываются !теперь они поняли то что надо много думать а не сидеть сложа руки!