1.Автор однієї з критичних статей про оповідання «Білий кінь Шептало» так он нює його вчинки: «...у своїй боротьбі за свободу, та незалежність ця особис
на її підтвердження чи спростування.
тість зазнає поразки». Чи згодні ви з такою тезою? Наведіть два-три аргумента на її підтвердження чи спростування.

2.Поясніть,чому Конюх Степанп почав порушувати 'Особливості стосунки' із Шепталовим і ставиться до нього так само,як до всіх інших коней.

Оповідання "Білий кінь Шептало"

ответить на эти вопросы!
​

     Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності,  революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми.
     Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
     Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).

Убивши князя Святослава,Печеніги раз у разЙдуть ордою на Вкраїну,Раз у раз грабують нас І тепер їх шатра сіріВкрили луг над Трубежем,Печеніги знов з’явилисьІ погрожують мечем. Наші ждуть. Але боїтьсяПеченізький хан іти,Йому хочеться без боюПеремоги досягти. Є один вояк у йогоВтроє дужчий за вола...«Хай він б’ється», — хан хитруєІ до князя шле посла. «Чи не викличем ми, князю,Гніву праведних богів,Коли річку почервонимКров’ю наших вояків?! Краще ми розв’яжем сваркуСлавним герцем двох борців:Коли твій борець подужа,Я скорюся без боїв». Князь погодивсь, і звелів вінНайсильнішого знайти...Та на герць ніхто в державіНе зважається піти. Засмутився Володимир...Аж прийшов якийсь дідусь:«Син побореться, мій князю,І поборе, побожусь. З ним колись ми посварились,Пам’ятаю, як тепер,М’яв він шкуру, так, повіриш,Спересердя всю роздер». Привели до князя хлопця:Соромливий, мовчазний,Невисокого і зросту,Хоч доволі кремезний. «Може, хочеш, князю,Чи міцна моя рука,Роздражніть на пробу жаромНайсильнішого бика». Роздражнили. Бик на хлопця,Але той схопив за бікІ кавалок м’яса вирвав...Бик упав і кров’ю стік. «Добре!» — князь сказав до хлопця,А військам своїм звелів,Щоб озброїлись і ждалиЩохвилини ворогів. Третій довгий день минаєІ ідуть борці на бій,Князь і хан собі гадають:«Хто поборе — твій чи мій?!» Печеніг угледів хлопцяІ сміється: «От, дурне,Подолати, поборотиВоно думає мене!!» Не злякався Кожум’якаІ боротися почав.Повертав борця і важив,Потім, наче кожу, м’яв. І нарешті, наче бочку,Ухопив і кинув вмить.На землі без руху мертвийПеченіг-борець лежить. І на тім славетнім місці,Де страшний борець упав,На тім місці ВолодимирПереяслав збудував.