В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Д
Другие предметы
Х
Химия
М
Музыка
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
Р
Русский язык
У
Українська література
Ф
Французский язык
П
Психология
А
Алгебра
О
Обществознание
М
МХК
В
Видео-ответы
Г
География
П
Право
Г
Геометрия
А
Английский язык
И
Информатика
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История

1.Чи був І.Котляревський представником театру "корифеїв"?

"Так" чи"Ні" (відповідь аргументуйте.)

2.Доведіть , що "Мартин Боруля"-трагікомедія(2-3 аргумента)

3.Яка проблему намагається вирішити головний персонаж?

Ваша особиста оцінка героя.

Показать ответ
Ответ:
SilvAqualius
SilvAqualius
05.09.2022 07:16
 не знаю людини, яка б не любила слухати музику та пісні. Я теж обожнюю пісні. Співи оточують нас від самого початку нашого життя. 

Особливо прекрасна народна пісня. Це справжня душа народу. Українська пісня вбирає в себе все народне та особисте людське життя. Перший спів, який ми чуємо – це колискова, яку нам співає мама або бабуся, і в ній бринить материнське тепло, любов та ласка.

Потім, коли ми дорослішаємо, у наш світ входять пісеньки улюблених казкових героїв, персонажів дитячих мультиків. Ми самі співаємо дитячі пісні – у школі, у літньому таборі. Це - пісні єднання зі світом, пісні дружби. На зміну їм приходять мелодії юності, нічні романтичні балади першого кохання. А коли-небудь і ми зможемо заспівати колискові своїм малюкам…

На жаль, зараз не всі мами співають своїм дітям колискові, тому що це стало немодним. Більшість сучасних мам хіба що спроможні ввімкнути через колонки комп’ютера запис української колискової – щоб приспати дитину за її до А шкода, адже мамина колискова сповнена любові, тепла, ніжності, які адресовані саме її дитині, найдорожчій в світі.

У народну пісню вкладено душу всіх, хто співав її протягом багатьох років. І кожен, хто співає її знову, додає до неї частку своєї власної душі. І тому народна пісні багата, це істинна духовна скарбниця.

Цим її можна відрізнити від естрадних пісень, які здебільшого є «одноденними», щоб тільки розважити молодь. Я знаю, що іноді естрадні пісні можуть стати класикою, як, наприклад «Києве мій», але зараз таке стається нечасто.

Хіба можна порівняти українські весільні пісні, де наречених називають «царівною та царевичем», «лебідками» з такими словами «я попала в тенета, можливо, будуть діти»? Або прекрасну баладу «Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?» з пісенькою типу «а я тебе люблю, а ти мене не любиш, бо ти коза»?

Можливо, зараз серед молоді не дуже модно слухати народну пісню, але я знаю, що музичний стиль фолк, де поєднуються надбання сучасної музики та традиції народних співів, зараз дуже популярний в світі. Одноденні пісеньки швидко забуваються, а народна пісня залишається. Просто не всі ще, гонячись за модою, усвідомили її цінність у своєму житті.
0,0(0 оценок)
Ответ:
амирХОРОШИСТ
амирХОРОШИСТ
04.02.2023 10:31
Розстрі́ляне відро́дження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 30-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке знищив тоталітарний сталінський режим.

Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.

Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.
0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Українська література
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота