1. Чому батько навіть не запитав Славка, де той був того вечора? 2. Що сказала на суді жінка з кімнати міліції?
3. Кого ж тоді зловили в підворітні?
4. Що він там робив?
5. За що хотів помститися Славкові?
6.Чому він так і не зізнався у всьому?
7. Ст. 176 - завдання 3(відповідність).
8.Чого навчає нас повість?
з васюківки. собакевич
тореадори з васюківки. трилогія про пригоди двох друзів
— от знайдибіда, авантюрист шмаркатий! ванько-о-о! вилазь зараз же! бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! вилазь, чуєш!
ми лежимо в густих бур'янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не дихаємо.
— вилазь, убоїще, бо гірше буде! ти ж мене знаєш!
— знаю, знаю, — ледь чутно зітхає, мій друг і нарешті наважується подати голос.
— діду! — жалібно озивається він.
— давай—давай!
— діду, — ще жалібніше повторює мій друг, — ви одійдіть за хату, ми виліземо. бо ж ви битиметесь.
— вони ще мені умови ставлять, вишкварки! ану вилазьте!
— та ми ж не хотіли. ми ж хотіли метро. таке, як у києві.
— я вам метра! я вам такого метра , що…
— ми ж не знали. ми зараз усе закидаємо — нічого й видно не буде. одійдіть, діду.
довго ще тривають переговори. нарешті дід востаннє лайнувся, закашлявся, плюнув і почовгав за хату.
ми вилазимо з бур'янів.
біля свинарника нас зустрічає гундосим рохканням п'ятипудова льоха манюня, противна й плямиста, як ічна карта.
у-у, скотиняка! щоб ти…
це через неї ми вскочили в халепу.
у нас була прекрасна, благородна ідея — провести під свинарником метро. це мало бути сюрпризом. перша лінія метро у — васюківці! станція «клуня» — станція «крива груша». три копійки в один кінець. родичі безплатно. з учительки арифметики — п'ять копійок.
ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом непередбачена катастрофа! — клята льоха манюня провалилася в наше метро. провалитися вона зуміла, а от вилізти—дзуськи! i зняла такий вереск, що причовгав дід. ну і…
гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. раз у раз злодійкувато озираємося — чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам'яти вуха. хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна… ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! ох і лаявся! i де він отих слів набрався?
проте діда не видно. і поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом.
ви, звичайно, знаєте, що є такий острів — ява. в індійському океані. ото, що ява, суматра, борнео, целебес, — великі зондські.
ну, так ява — це не острів.
ява — це мій найкращий друзяка і напарник. ява рень.
мабуть, вам дивно, що то за ім'я таке — ява? то він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «я — ваня», а вийшло «ява», чи то «іван» у нього так прозвучало (бо насправді його іваном звати), але причепилось оте «ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста. навіть міліціонер товариш валігура, що живе у нашому селі, так його зве.
у них взагалі вся сім'я інтересна.
батько на скрипці грає. корова — контрибуція називається. а дід (ви уже з ним знайомі) — мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав'язує. бо в нього ліве око без правого не примружується. як ліве примружить — праве саме заплющується. але ж і б'є дід варава з тою онучею, ох же ж і б'є!
городські мисливці, що «волгами» з києва приїжджають, тільки ахають.
«ви, дедушка, абсолютний чемпіон», — кажуть.
на честь старого реня навіть польове озеро, що біля нашого села, люди реневим назвали.
мати ж явина — депутат райради, ланкова кукурудзоводів.
якось ява з яришкою, сестричкою меншою, посварився і при всіх плескачів їй надавав. так вона, замість того щоб заплакати, раптом як закричить:
— опозогив! — вона букву «р» не вимовляє. — маму-депутата на все село опозогив. загаза чогтова!
такого шелесту наробила — ява не знав, куди й очі подіти. стояв-стояв, червоний мов рак, а тоді як дав дриза — тільки п'ятами залопотів.
та то лише раз таке було. а взагалі характер у яви ого-го! сталь, а не характер. таких на мільйон лише один буває.
ява сам говорив:
— ми, — говорив, — з тобою, павлушо, хлопці будь здоров. точно-точно, без брехні, ми таки хлопці з фантазією. скажи?
— з фантазією, — підтакував я.
— ти чув, як дід салимон учора біля сільмагу казав: «ондо, каже, ява і павлуша пішли. от хлопці! орли! соколи! гангстери, а не хлопці! нема на них буцегарні».
— чув. точно.
Відповідь:
На прикладі Федька ми вчимося бути сильними, вміти за себе постояти. Хлопчик, попри намагання виділитися серед інших, мав добре серце. Це дуже проявилося у випадку, коли запускали повітряного змія. Те, що він трохи ображає своїх товаришів, не варте похвали. Федько любить говорити правду, за що його нагороджує батько монетами. Вміє терпіти біль, мовчки приймає покарання за витівки. Ніколи не зраджує товаришів. Провина Толика, взята на себе, коштувала Федькові життя. Поганий приклад показує Толик. Він кволий, має слабке здоров’я, тому витівка перейти річку по кризі привела до трагічного наслідку.Треба зважати на свої можливості та не робити необдуманих вчинків. Також погано обманювати та перекладати свою вину на інших, як це зробив Толя. Не можна бути черствими та байдужими, бо це може причинити біль іншим. Спірка, Стьопка, Васька, Грицик вчать нас бути дружніми, веселими.
Трагічні події в оповіданні пробуджують співчуття, заставляють зрозуміти якими не треба бути, вчать вміти аналізувати свої життєві вчинки.
Пояснення: