1. чому «повість минулих літ» уважається й історичним документом, і худож-
нім твором?
2. які докази використав автор літопису «повість минулих літ», щоб запе-
речити думку, ніби кий був перевізником на дніпрі?
3. яким богам вірили святослав та його дружина? на яку хитрість пішов
святослав, аби не потрапити в полон до греків?
4. яка віра найбільше припала до душі князеві володимиру? через що він
відхилив інші віри?
5. які заслуги перед своїм народом мав ярослав мудрий?
5. яка головна думка «повісті минулих літ»?
7. яка літописна оповідь вам найбільше? чим саме?
быстро
В душі кожної людини завжди живе згадка про рідну домівку, про рідну матір. Не став виняткомі А. Малишко. Через усю його творчість пройшла тема безмежної любові до матері — тієї людини, що дала тобі життя, що навчила «по правді жити». Низько вклоняється поет своїй матері, розуміючи, що саме вона стала для нього своєрідним символом життя, символом рідної Батьківщини.
Скільки любові відчувається у вірші, що якось непомітно для всіх став піснею. Це — «Пісня про рушник». Стискається щось у грудях, лише почуєш знайомі до болю слова
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Пісня про рідну матір. Матінка є невід’ємною частиною Батьківщини з її «зеленими лугами», «солов’їними гаями», з «тихим шелестом трав», з «щебетанням дібров». І дає матінка своїй уже дорослій дитині «на щастя, на долю» вишиваний рушник, щоб нагадував він про рідну домівку, і про неї, стареньку. Цей рушник і є символом долі, щасливої долі, і читає його поет, наче книгу. Здається, що проходять перед його очима роки, прожиті разом з матінкою, згадуються «і дитинство, й розлука, і вірна любов». Завжди, щоб не сталося, підтримують автора «незрадлива материнська ласкава усмішка» і «засмучені очі хороші твої». Вони ніби промовляють з вишиваного рушника, застерігаючи, щоб ніколи не зрадив він своєї Батьківщини, був вірним сином народу і своєї матері, щоб стелилася його доля, як цей рушник, не було в ній страждань, болю, злості. Цього бажає для своєї дитини кожна мати.
Вона була і залишається найдорожчою і найріднішою людиною у світі. Вона дає дітям не тільки життя, але й все своє найкраще, найясніше і найкоштовніше, оточуючи їх турботою, любов’ю, ласкою. Такою вона і постає переді мною з віршів А. Малишка.
Поету запам’яталися материні «очі синії», «вузлуваті пальці» натруджених рук, «крапля олії», «сухар до сухарика», коли готувала обід; пригадалося, як продала спідницю, щоб дітям купити «букварики й зошити». На все життя, коли йшов з рідної хати, взяв він у матері «ласку і душу», щоб стати щасливим. Особливо вражають слова поета-сина:
Я б тобі хліба приніс, якщо можна,
Я б тобі пісню приніс, якщо можна.
Мамо, до тебе немає дороги.
Дороги немає, але є згадка — вишиваний рушник. Прийнявши його, син повинен зберегти його як найкоштовніший скарб, як найсвітліший спомин про своє дитинство і дорогі враження від усього, що його оточувало. Як не захоплюватися чудовими образами «Пісні про рушник...» Малишка, як не перейнятися його любов’ю до матері! Мабуть, ще нікому не вдавалося намалювати такий чарівний образ матері, лагідної та турботливої. Як можна залишитися спокійним, читаючи рядки про незрадливу, вірну усмішку матері, про «засмучені, хороші блакитні очі» її. У цьому весь поет, уся його синівська любов. Для нього мати завжди буде хорошою, ніколи не зрадить свого сина, хоч би що не довелося їй винести. Здається, що з віршів А. Малишка постає переді мною образ усіх матерів, які своїми турботливими, лагідними руками намагаються відігнати усі нещастя від своїх дітей. Проводжають у далеку путь матері своїх синів, дочок, даючи їм у дорогу щиру раду, даючи їм «рушники» любові, «рушники» щастя, «рушники» рідної землі.
Мати назавжди залишиться найріднішою людиною у світі, незважаючи на плин років, на нещастя та болі життя. Тому навічно буде вдячний Андрій Малишко своїй рідній матінці, Івзі Остапівні, яка навчила його добру, красі духовній, любові до людей. Поет прославив свою матінку, увіковічив її образ у своїх безсмертних віршах, наче давши їй друге життя. Ще довго мене хвилюватимуть чарівні вірші Малишка, в яких постає чарівний образ матері.
Верховина подарувала Україні чудового,щирого,сильного,кремезного парубка на ім'я Іван.Хлопак був безкорисливим, довірчивим і скромним.Переїхавши до міста він більш за все сумував за своєю домівкою.Коли парубок влаштувався на роботу він відносився до неї з відповідальністю, Іван був неймовірно вдячний свому тренеру-доктору Брякусу, він розумів, що не можна ображати менших і навіть отримавши гроші і славу залишився чемним, скромним хлопцем з верховини.
Собою він показує, яким повинен бути справжній українець, мавши труднощі він не схилив голови і продовжував боротися, при цьому не забуваючи про проблеми інших.