1. Хлопці думали, що в озері живе… 2. Сергій кричав, бо йому… 3. Хлопці сумували, бо Митькозавр… 4. Бабуся характеризувала друзів як дітей… 5. Хлопці хотіли отримати медалі… 6. Після того як друзі відбили ріг у Митькозавра… 7. Митькозавром виявився… 8. Василь хотів Сліди Митькозавра Василь ставив за до У тромбон Василь дудів, щоб… 11. Митько запропонував подякувати Василеві, адже… 12. Вася сам себе пошив у дурні, тому що…
Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.
Л. Костенко
Чарівний світ дитинства... Незабутня пора життя людини. Світ, у якому існують казка й бувальщина, світ, у якому завдяки батькам ми завжди почуваємо себе захищеними, сміливо будуємо найвідчайдушніші плани й у мріях переносимося у найдальші краї. І навіть ставши дорослими, ми, якщо нам погано, повертаємося думкою у дитинство. Там завжди нас чекають радість, світлі надії, віра в те, що все на світі можливе. Існує там і чарівна крамниця, створена уявою великого письменника Герберта Веллса.
Світ дитинства — світ казки. Я сміливо відкриваю двері у казку і потрапляю в цю чудову чарівну крамницю. І що за дива починаються довкола мене! Ввічливо киває мені головою, як давній знайомий, поважний іграшковий тигр, невідомо звідки з'являються найрізноманітніші кришталеві кульки і чарівний капелюх. А на підлозі — дивовижні чарівні дзеркала, що можуть звужувати й видовжувати предмет, збільшувати й зменшувати його. Пройшовши далі в крамницю, я бачу, як переді мною з'являється раптом незвичайний, схожий на фокусника, продавець, який повідомляє, що всі товари, які тут є, добуваються чарівним шляхом. І говорить, що потрапити в цю незвичайну чарівну крамницю можуть лише гарні й слухняні діти. Далі продавець починає витрушувати з капелюха яйця, мармурову кульку, годинник. Дива та й годі! Цікавим там був і коник-гойдалка, і чарівний іграшковий меч. А якими чудовими були чарівні олов'яні солдатики, які крокували, наче справжні! А ще там були справжнісінькі живі кролик із голубом.
Найголовніше те, що майже всі дива в цій крамниці були видимі лише дитині, дорослі їх не помічали. Діти мають велику творчу уяву. Світ казки, фантастики, світ незвичайного й чарівного завжди супроводжує їх. Вони невиправні мрійники й романтики й на крилах мрій можуть перенестися у будь-які краї. Та, на жаль, усі діти швидко виростають, стають дорослими і від них назавжди йде цей дивовижний світ — мрій, чудес, цікавих подорожей і зустрічей.
І нехай далеко не кожна наша дитяча мрія здійснюється, але назавжди залишається з нами світ дитинства — невичерпна колиска добра і радості на все життя.
Объяснение:
Автор
Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.
Техніка написання «Слова…». Видання твору
Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.
Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.
1792р. – час відкриття рукопису;
1800р. – перше видання «Слова…».
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.
Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.
Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.
•Основа частина (кілька оповідань):
-виступ Ігоревої дружини;
-похід;
-битви з половцями;
-сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
-втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»
Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.
Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.
«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».
Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.
Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.
Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.
Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.
Ярославна
(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.