1.Хто є головним героєм поеми «Давня казка»? 2. З якими птахами порівнює свої рими поет?
3. У чому полягає щастя творця?
4. А що таке щастя в розумінні лицаря?
5. Який гість завітав до поета літньої ночі?
6. Як звали наречену графа?
7. Яке лихо «несподівано настало»?
8. Як на початку свого правління граф ставився до підданих?
9. Хто постає проти панського свавілля?
10. Ким пропонує стати поетові пан?
11. Яка доля очікувала на поета після відмови співпрацювати з паном?
12. До чого призвело повстання молодих нащадків поета?

Нора (норв. nora) — героиня пьесы х. ибсена «кукольный дом» (1879), молодая женщина, жена адвоката торвальда хельмера, мать троих детей. завязка драмы происходит как бы в двух временных планах, в которых н. живет. с одной стороны, она всегда помнит о своем давнем подвиге-проступке (подделке подписи умершего отца для спасения тяжело больного мужа). с другой стороны, н. поглощена нехитрыми, но вполне реальными заботами о доме и семье, о благополучном и комфортном существовании. художественная сила образа состоит в том, что, оказавшись в ситуации «социальной героини», н. решительно не вписывается в это амплуа. по видимости н.— заботливо опекаемое мужчинами (сначала отцом, потом мужем), нежное, женственное существо, не только кокетливое, но иногда и по-женски коварное. она, например, не лишает себя удовольствия подразнивать влюбленного в нее доктора ранка. но особенность н. как героини в том, что в отличие, скажем, от гедды габаер она прямо на глазах у зрителя меняется и раскрывается с неожиданной стороны. когда-то она имела мужество пойти на преступление во имя близких и многие годы жила памятью о своем проступке, выплачивая тайно от мужа сумму долга. но с появлением традиционного для ибсена рокового персонажа, «человека со стороны» крог-стада, прошлое врывается в настоящее. и тогда выясняется, что уютная, спокойная, нежная женщина — только видимость. ее суть определится постепенно и станет явной, когда рассеются ее надежды на то, что, узнав однажды обо всем, хельмер станет гордиться ею. н. понимает, что переменилась, и больше не может играть роль счастливой, немного легкомысленной хозяйки «кукольного дома». это немедленно отдаляет от нее не только мужа, но и детей. конечно, драма н. коснулась и хельмера, человека по-своему, может быть, порядочного, но искренне не готового понять (не то что извинить) ее поступок. н. женственна и хрупка внешне; культивируемый мужем образ куколки-белочки, маленькой мотовки — это скорее невольное подыгрывание с ее стороны. в сущности она прежде всего человек, ориентированный нравственно. когда же оказалось, что ее представления о жизни наивны, детски и неправильны, она осмеливается сделать честный и правдивый вывод о самой себе: она не имеет права быть ни женой, ни матерью. она вообще еще только «начинает быть». и поэтому н. уходит. если ее уход из семьи — не истерика, а н. как раз уравновешенный, быстро и четко действующий человек, то она не вернется. новая н. этой семьи — и не только мужа, но и детей — не знает. конечно, для современников ибсена такой финал был невозможен. автор даже придумал другую мелодраматическую развязку: н. не уходит, а в последний момент останавливается, как бы передумав. ничего более неестественного, разрушительного для такой героини быть не может. однако «плохой» конец не устраивал не только современников ибсена. до сих пор в театрах его домысливают подчас как «благополучный»: н. все же в последний момент не решается уйти от детей и «исправившегося» мужа. интересное продолжение сюжета предложил современный датский драматург эрнст бруун ольсен в пьесе «куда ушла нора» (1967): героиня оказалась на «дне» общества, но, будучи вполне состоятельной и свободной, она живет вместе с ворами и проститутками, честно трудясь на фабрике. хельмер пытается ее вернуть. среди знаменитых актрис, сыгравших н. на сцене, — г.режан, с.бернар (1894), э.дузе. событием театральной жизни россии стало создание образа норы

Багатостраждальна моя Україно... Мученицька доля випала тобі упродовж багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє знеможене тіло, а ще більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажали тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.І все ж, попри всі негаразди була ти і щасливою, бо не всі твої діти покірно сприймали образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і "яких батьків діти". Щаслива ти, моя Україно, що над усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу", і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. Пишайся ж, матусю, такими дітьми. До них належав і твій син Тарас. Важке життя судилося йому. Народжений матір'ю-кріпачкою, він прожив таке мученицьке життя, що його вистачило б на десятьох.З дитинства Шевченко-кріпак зазнав страждань, знущання панів. Не було в Тараса ні справжнього дитинства, ні справжньої юності. Він став вільною людиною, коли йому виповнилося 24 роки. Здійснилась його давня мрія. У 25 років, маючи можливість купатися в славі, Шевченко вибирає дорогу Ісуса Христа: цілком присвячує себе служінню Україні. Вже через два роки він видає збірку поезій "Кобзар". І в ній молодий поет питає: "Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?"Незабаром Шевченко їде на Україну. Особистим горем були для нього страждання кріпаків. Тарас Шевченко був братом народів по духу, його серце билося в один такт із народним серцем. Потім уже в Києві поет вступив до Кирило-Мефодіївського братства, за що його 1847 року заарештовано і відправлено спочатку до Петербурга, а потім у далекі оренбурзькі степи. Але і в тюрмі, і на засланні він не перестає писати про тяжку долю України, ні на хвилину не полишає думати про свій народ. Відпустили його 1868 року, і він одразу ж ще на Україну, відвідує друзів.І де б він не був, звідусюди йшли до нього люди за порадою, за захистом, за надією. Він хоче залишитися в рідному краю, та влада забороняє, і цього разу Тарас Шевченко вже назавжди покидає Україну. Покидає з тяжким настроєм, з нездійсненними планами. І тепер на Шевченка чекає повна самотність.