1. Хтось із мудрих сказав: «Добро і зло сіють i пожинають люди». Як ви розумієте цей вислів? Що сіють і що пожинають головні герої творів, вивчених вами в десятому класі ? Свої думки аргументуйте.

В данном вопросе нам предлагается определить, каким описана некая особа мацапура. Для этого нам даны некоторые характерные действия, которые рассказывают о ее поведении.

1. "Там шкварили на шашлику" - это указывает на то, что мацапур любит готовить на углях или огне, возможно, даже на природе.

2. "Гарячу мідь лили за шкуру" - это может говорить о том, что мацапур часто соприкасается с горячими металлическими предметами и, возможно, имеет некоторые навыки или интерес в области металлургии.

3. "І розпинали на бику" - ключевое слово здесь "розпинали", он указывает нам на то, что мацапур имеет отношение к пыткам или неким жестоким действиям.

4. "А раю Г острова Цирцеї В Риму" - это непонятная фраза, возможно, это смысловая ошибка или опечатка.

5. "Б Трої Д пекла" - в данном случае "Б" и "Д" могут означать начальные буквы существительных, связанных с Троей и пеклом. Вероятно, мацапур имеет какое-то отношение к обоим местам.

Сводя все вместе, можем сказать, что описание мацапура указывает на то, что он может быть каким-то технически подкованным, разбирающимся в готовке и пытках, а также имеющим отношение к Трое и пеклу. Однако, так как последние две фразы немного непонятны, их трактовка остается субъективной и может быть разделена на несколько вариантов.

Дуже швидко пробігло спекотне літо, і тепер лісові ділянки, галявини, струмочки і ставки підпорядковані        до вересня. Вранці вже прохолодно, а вдень гріє сонечко. Воно ще нагадує про літнє тепло.       Після довгої виснажливої роботи відпочивають поля, зібраний урожай в садах. Тепер скрізь усе сповнене прохолодою осінніх місяців. Часто на небі з’являються сірі хмаринки, мрячить нескінченний дощик. Ніби поринувши у думи, затужив безмовний ліс. Скоро на деревах не залишиться жодного листочка, гілки не будуть захищені від бездушних дощів і морозів.       Ось кленовий листочок не поспішаючи вальсує в повітрі. Ніби поринувши у думи перед довгими зимовими сновидіннями, сумно поскрипує немолодий вже дуб. Навколо одягненого в мох трухлявого пенька розташувалися стрункі опеньки. Їх тут дуже багато, всі вони так і хочуть потрапити в кошик. Травка вся зблякла і опустилася до землі, і лише крихітні червонуваті зірочки вересу приносять радість. 
       Ми бачимо, як високо в небі на прощання кружляють журавлі. Вони прямують у теплі краї і сумно курличуть про те, що прийшла осінь. У такі миті нам стає сумно, ми починаємо розмірковувати про наше призначення у цьому прекрасному світі.