Твір В.Дрозда "Білий кінь Шептало" мене вразив як читача. З перших сторінок я дазналась(-вся),що Шептало- це не просто кінь.На мою думку він особливий та індивідуальний
Якби я мав(-ла) змогу написати продовження цієї глибоко філософської повісті, я все ж таки визволив би Шептала і позбавив його неволі. Я, мабуть, знову відправив його на вільну прогулянку до річки, викупавшись в якій, кінь знову б побачив себе у всій красі. Але в другий раз він вже не став би вагатися и не повернувся до робочого сірого табуна. Через декілька днів свободи я б відправив його до пересувного цирку, в якому б він згадав своє дитинство і молодість, примкнув би до циркових коней і став справжньою зіркою арени, проживши після цього довге та щасливе життя. Саме таким я бачу продовження повісті В. Дрозда «Білий кінь Шептало».
Чомусь ще з дитячих років закарбувався у моїй свідомості образ чепурної жінки із сивиною на скронях і лагідною посмішкою на устах. Образ жінки, яка знає все: чому світись сонце і чому восени опадає листя, чому птахи відлітають у вирій, а взимку річка, неподалік якої був збудований наш будинок, покривається кригою, чому ластівка в'є гніздечко під бабусиною стріхою і чому мама свариться, коли я нишком фарбую губи її помадою
Річку біля нашого дому висушили, а на її місці побудували автошлях за сучасними правилами. Тепер кригою сковує лише темний асфальт, розмальований білими смугами, а замість хлюпотіння води чується глухий шум автомобільних двигунів. Під бабусиною стріхою тепер надовго і надійно оселилася пластикова вагонка, а у мене повна шухлада власної косметики. Навіть сонце через червоне скло модних окулярів світить по-іншому...Разом з невпинним часом пливло у минуле усе дитяче безтурботне життя, о тільки образ жінки, яка все знає, залишився непорушним. Це образ наставниці, образ хранительки вічності, образ жриці нашої альма-матер. Це образ Вчительки. Закохавшись у нього ще маленьким дівчам з тоненьками кісками, зав'язаними бантиками, я й досі вважаю професію вчителя найшляхетнішою, найблагороднішою і найнеобхіднішою у сучасному суспільсті.
Зовсім скоро я закінчу школу, і переді мною постає питання: а що далі? Як складеться моя доля і як зробити правильний вибір? Трохи лячно, зізнаюся я вам, іти впред і приймати чи не найперше самостійне рішення у дорослому житті. Страшно схибити. Але особисто для себе я твердо вирішила: готова присвятити усе своє свідоме життя сліжінню сучасній освіті. Я готова, а головне, хочу стати вчителькою. Хоча, відчуваю категоричність і серйозність такого рішення, дозвольте зважити усі "за" і "проти".
Твір В.Дрозда "Білий кінь Шептало" мене вразив як читача. З перших сторінок я дазналась(-вся),що Шептало- це не просто кінь.На мою думку він особливий та індивідуальний
Якби я мав(-ла) змогу написати продовження цієї глибоко філософської повісті, я все ж таки визволив би Шептала і позбавив його неволі. Я, мабуть, знову відправив його на вільну прогулянку до річки, викупавшись в якій, кінь знову б побачив себе у всій красі. Але в другий раз він вже не став би вагатися и не повернувся до робочого сірого табуна. Через декілька днів свободи я б відправив його до пересувного цирку, в якому б він згадав своє дитинство і молодість, примкнув би до циркових коней і став справжньою зіркою арени, проживши після цього довге та щасливе життя. Саме таким я бачу продовження повісті В. Дрозда «Білий кінь Шептало».
Образ вчительки
Чомусь ще з дитячих років закарбувався у моїй свідомості образ чепурної жінки із сивиною на скронях і лагідною посмішкою на устах. Образ жінки, яка знає все: чому світись сонце і чому восени опадає листя, чому птахи відлітають у вирій, а взимку річка, неподалік якої був збудований наш будинок, покривається кригою, чому ластівка в'є гніздечко під бабусиною стріхою і чому мама свариться, коли я нишком фарбую губи її помадою
Річку біля нашого дому висушили, а на її місці побудували автошлях за сучасними правилами. Тепер кригою сковує лише темний асфальт, розмальований білими смугами, а замість хлюпотіння води чується глухий шум автомобільних двигунів. Під бабусиною стріхою тепер надовго і надійно оселилася пластикова вагонка, а у мене повна шухлада власної косметики. Навіть сонце через червоне скло модних окулярів світить по-іншому...Разом з невпинним часом пливло у минуле усе дитяче безтурботне життя, о тільки образ жінки, яка все знає, залишився непорушним. Це образ наставниці, образ хранительки вічності, образ жриці нашої альма-матер. Це образ Вчительки. Закохавшись у нього ще маленьким дівчам з тоненьками кісками, зав'язаними бантиками, я й досі вважаю професію вчителя найшляхетнішою, найблагороднішою і найнеобхіднішою у сучасному суспільсті.
Зовсім скоро я закінчу школу, і переді мною постає питання: а що далі? Як складеться моя доля і як зробити правильний вибір? Трохи лячно, зізнаюся я вам, іти впред і приймати чи не найперше самостійне рішення у дорослому житті. Страшно схибити. Але особисто для себе я твердо вирішила: готова присвятити усе своє свідоме життя сліжінню сучасній освіті. Я готова, а головне, хочу стати вчителькою. Хоча, відчуваю категоричність і серйозність такого рішення, дозвольте зважити усі "за" і "проти".