1. Пригадайте визначення притчі. Чому прочитания
твір є притчею?
2 Чи витримав Стефан Свій життєвий іспит? Чи завжди
супроводжувала його віра?
3. Чому дорога до двору життя стає чимдуж стрімкішою
і каменистішою?
4. Чого навчає притча «Двір життя»? Назвіть проблеми,
які порушує авторка у творі.
5. Знайдіть в оповіданні приклади архаізмів (застарі-
лої лексики). Доберіть сучасні синоніми до них.
6. Що зрозумів Стефан, потрапивши в потрібне йому
місце й зустрівшись нарешті з рідною сестрою?​

Відповідь:

Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби.

Мати Михайлика – це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди

Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів

Бабуся — проста селянська трудівниця

Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна

Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика

Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.

Пояснення:

Мартин боруля  — головний  персонаж  комедіï. це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. мартин  — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i  авторитет, i  гроші  — все це в нього є. виявляється, герою треба дворянського  титулу, який, на думку мартина, зробить йогопаном. у своєму домі цей  «міщанин-шляхтич»  (так назвав свого героя журдена французький драматург  мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку « перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.мартин велить своïм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ï мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини. висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.