1. Прочитайте епіграфи роману "Місто". Назвіть проблеми, які в них порушено. 2. Як ви ставитеся до головного героя роману «Місто»?
3. Яку роль відіграли жінки в становленні особистості Степана Радченка? Розкажіть про кожну з чотирьох жінок у житті героя.
Поема Лесі Українки «Давня казка» — один з найкращих творів української літератури. В ній поетеса показує боротьбу людей проти своїх поневолювачів та роль і місце поета у визвольній боротьбі народу.
Ця тема розкривається в зображенні двох головних персонажів твору — народного поета і графа Бертольда.
Поема починається коротеньким вступом, у якому Леся Українка, звертаючись до читачів, говорить, що вона розповість давню казку. Насправді ж поема, в якій ведеться розповідь про минуле, тісно пов’язана з реальним життям того часу, коли жила поетеса.
У якійсь країні жив талановитий поет. Він любив людей, для них складав пісні, які давали народові пораду і розвагу. В народі шанували поета, захоплювалися його піснями, до нього
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
Тільки чванливий нероба лицар Бертольдо глузував з поета, вважав його жебраком і навіть божевільним.
Несподівано настало лихо — почалася війна. На чолі з Бертольдом військо вирушило в чужі землі. Коли в чужих землях у поході лицарям ставало тяжко і туга обгортала їх серця, тоді співці співали ті пісні, які склав поет, і вони, викликаючи у вояків спогад про рідну країну, підбадьорювали їх та додавали одваги.
Автор знайомить читача зі своїм героєм на самому початку твору. Здається, нічим не виділяється Павлик з хлопчачого гурту: так само захоплено блищать очі малого, коли він дивиться на веселу гру дітей у м'яча. З першого погляду видно лише, що діда і онука об'єднує велика дружба: вони разом дивляться на гру, спілкуються, «обом сіяють обличчя од великої втіхи»...
Та погляд уважних очей автора переносить нашу увагу на постать Павлуші: «гострі коліна», «великий горб»...
Очима мудрого діда Антипа ми дивимось разом з письменником на хлопчика, в його «променисті, розумні очі», «що одсвічували далеким тихим смутком».
Всі, хто спілкується з Павликом, а це, в основному, дівчата, помічають «його журні сині очі, люблять слухати його «поважну, навчаючу мову», а на його каліцтва не зважають, навіть окремі групки сперечаються одна з одною, до кого піде гратися Павлик.
Любили дівчатка слухати казочки хлопчика, а знав їх Павлуша багато. Крім діда, вихованням хлопчика займалася і матуся, така ж добра, сердечна жінка, як і дід Антип. Після тяжкої праці на пана мати працювала і по домашньому господарству, але не забувала приголубити, заспівати, розказати казочку своєму хлопчикові. Та пісеньки Павлуша не любив, бо серце йому краялося від смутку маминих пісень. Поки мати розповідала казочку, Павлуша й сам фантазував, а потім у снах ці фантазії продовжували своє життя. Письменник таким чином розкриває нам мрійливий, творчий характер хлопчика.
Жаліслива мама, яка плакала від своїх сумних пісень, виховала й такого ж співчутливого до чужого болю сина. Спиридон Черкасенко показує нам в оповіданні, як нерішучий з першого погляду хлопчик стає сміливим і активним захисником всього живого коли хлопці хочуть познущатися над беззахисними пташенятами.
Якщо спочатку мені не дуже сподобалась поведінка Павлуші, коли він розповідає дідові про негарні вчинки Захарка, то в епізоді з жайворонячими гніздами розкривається вся сутність маленького хлопчика. Він не «стукач», він захисник всіх знедолених, і навіть того відчайдуха Захарка!
Час од часу стає сміливішим Павлуша. Спочатку за до діда хоче перевчити Захарка, щоб той не палив тютюн. Потім, V степу, пересилюючи страх, виймає палички-помітки жайворонячих гніздечок, щоб хлопці не знайшли пташиних яєць.
Мабуть, у серце Павлика автор вкладає велику душу Вчителя, недарма ж доброта маленького горбаня зупиняє гнів діда на озвірілого розбишаку, розтоплює черстве, холодне серце Захарка.
Письменник Спиридон Черкасенко вчить і нас, читачів, вміти прощати й вірити в добро. Душевна краса, доброта Павлика, щедрість на ласку і приязнь перевертають й душу кривдника малого горбаня. Двоє дітей потягнулися одне до одного, розкрилися назустріч характери. «Ось що робить віра в добро», — каже своїм оповіданням автор Спиридон Черкасенко.