1. Продовжити читати повість (розділи 2,3) 2. Відповідати на питання
- У дорозі до Остапа і Соломії пристав...Хто?
-Після невдалої спроби переправитися через Дунай Остап і Соломія вирішують тікати ...Куди?
- Хто взявся до ?
- План нової втечі
- Що знову завадило втікачам?
- Куди пішла Соломія, залишивши Остапа?
-Яка небезпека нависла над Остапом?
- Єдина зброя Остапа?
- Під час марень до Остапа приходив...Хто?
- Небезпека від комишів і плавнів
ответ:То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно — сам Юрій Яновський)
«Колись, за моїх молодих часів, люди, що писали книжки, прагнули комфорту, розкішної кімнати і спокійного сидячого життя.»
«Я знав, що можна вийняти людину з декорації, яку вона собі сама або інші їй збудували, і порозмовляти з такою людиною, позбавленою оточення. Це дуже цікаво й може дечому навчити.»
«В історії Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві — пензель.»
«Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі.»
«Я вступаю до смуги повсякденних інтересів, приїздів на фабрику ранком, переглядів, розмов, директив, сварок, монтажів — усього того, з чого складається ціле наше життя, коли викреслити з нього неділі та весни.»
«Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в нього холоне голова.»
«Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я люблю гати, коли ви берете й віддаєте, коли ви ховаєте в одежі ножа, коли ви пестите ніжну шкіру жінки, коли ви боляче любите її й не хочете нікому віддати. Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Вона вмре, ця невгамовна рука, а витвори її житимуть. Вона поспішає, виконує волю людини, що, підіймаючися з небуття, ледве встигає дати життя дітям і виконати долю творчого труда. Я люблю її — вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові: цим він передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві людських руки вкупі — це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю.»
«Я навчився відрізняти людей від тих речей, серед яких вони живуть.»
«Я знав, що можна вийняти людину з декорації, яку вона собі сама або інші їй збудували, і порозмовляти з такою людиною, позбавленою оточення. Це дуже цікаво й може дечому навчити.»
«Юнак хоче бути досвідченим і старішим, а прийшовши до цього всього, жагуче бажає повернути наївні, нерозумні дні.»
Сев (режисер О. Довженко)
«— Любий Сев, — хочеться мені казати ще далі, але я стримую себе й переводжу думку на інше. Мені не личить користатися прийомами романіста, щоб прив'язати увагу читача. Романіст обов'язково вже повідомив би, що "Ісмет" у нього буде діяти ще раз, що дванадцять весел матиме шлюпка, яка привезе до берега турецького міністра. Він побожився б, що герой не любитиме балерини, і потім показав би протилежне. Я цього не зроблю, хоч і кортить мені сказати кілька таємниць і кілька фраз, що. їх можна різно розуміти. Замість цього я просто перейду до дальших сторінок розповіді, щоб продовжити обіцяні мемуари старої людини, яка, проте, вважає себе здатною жити іще півсотні років.»
«Художник Сев — мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився. За це він дозволив собі відпустку на кілька місяців. Тепер він знову повернувся до Міста й буде ставити ще одну картину.»
Таях (відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському)
«Читаючи мого листа, ти подумаєш, що я песимістка. Та це не так. Ти не знаєш, скільки іноді прокидається в мені. Завше кожній жінці потрібний імпульс. Щоб був такий мужчина, а коли нема його, тоді треба жити — як усі живуть — зовнішньо. Просто. Я пишу якусь нісенітницю. Але в мене так багато тепер думок, що я не можу оформити їх. Треба вже, мабуть, покинути писати.»
«Тайах весело сміється й лукаво поглядає на мене й на Сева. Вона дуже стримана йхолодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою. Для всіх людей в неї холодний погляд і професійна усмішка балерини — одним ротом, білими зубами.»
Богдан (актор Григорій Гричер)
«Мені подобається твій Богдан. Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть — вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі — чують натхнення, в страхові — знають сміх. Їх натовп висуває наперед. Вони — співаки, що знають силу пісень і співають їх у такт ході.»
«Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений попередньою мандрівкою на щоглі. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Вражав погляд, що завше був скерований в обличчя співбесідника."
Объяснение:
Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Переливи різних душевних станів, настроїв, думок Т.Шевченко втілив у циклі віршів „У казематі”. Він був створений Т.Г.Шевченком, коли той сидів у Петербурзі в казематі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко пише тринадцять нових поезій, відомих під загальною назвою „У казематі”. Зокрема, елегію „Мені однаково чи буду”, пейзаж „Садок вишневий коло хати”, „Ой три шляхи широкії”.
Центральним у циклі є вірш „Мені однаково чи буду”. Він вважається одним із художньо найдовершеніших віршів Т.Г.Шевченка із циклу „У казематі”. Це – присяга на вірність Батьківщині. Читаючи рядки цього твору, я уявляю змарнілого, виснаженого чоловіка, який витерпівши багато страшних мук, просить лише щастя для своєї країни.
Т. Г.Шевченка вабила козацька минувшина. Він захоплювався морськими походами козаків на легкокрилих чайках („Іван Підкова”, „Тарасова ніч”). Окрім ліричних віршів, Т. Шевченко писав поеми. „Тарасова ніч” – перший героїко-історичний твір Т.Шевченка. Спираючись, передусім, на народні перекази та пісні, Т.Г.Шевченко створив художні образи історичних та вигаданих діячів тієї доби. Тарасова ніч – народна назва реальної історичної події: перемоги козаків-повстанців під проводом Тараса Федоровича (Трясила) над військом С.Конецьпольського. Саме ці події втілені у поемі Т.Шевченка. Ще в дитинстві він захоплювався розповідями свого діда Івана про козаччину та гайдамаків. Маючи феноменальну пам'ять, Тарас, почуте від діда, відтворив у своїх поемах, зокрема у поемі „Гайдамаки”.
Творчість Тараса Шевченка не обмежувалася лише поетичною діяльністю. Він був одним із переспівувачів „Плачу Ярославни” зі „Слова про похід Ігорів”. У своїх творах поет використовував сатиру та іронію, висміюючи самодержавну політику царя та продажність і корисливість царського оточення.
Поетичний світ Т.Г.Шевченка тісно пов’язаний із його власним життям. Він на собі відчув кріпацьку недолю, витерпів усі тяжкі приниження, протистояв заборонам писати. Його твори містять вічний заклик до боротьби. Поезії Т.Г.Шевченка пройняті жалем, а мрії, почуття й думки – непідробні. Витвори пера багаті на художні образи, вирізняються довершеністю форми, цікавим змістом.
Для мене Т.Г.Шевченко – вірний син України, велетень духу, геній українського слова, багатогранна особистість і звичайна людина, яка любила, страждала, співчувала і ненавиділа. І сьогодні для мене слово Т.Г.Шевченка – джерело натхнення, духовна основа мого життя. Йому, славному поету, я присвячую свій вірш:
Портрет Шевченка. Світло у кімнаті…
Переді мною з полотна зійшов
Кремезний чоловік міцної статі.
Поговорить зі мною він прийшов.
Суворий погляд. Усмішка ласкава…
„Розмова довга”, - він сказав мені.
Здавалась дивною така поява,
Що промайнула, наче уві сні.
Скрипить перо. У ніч моргає свічка…
І полум’я танцює на стіні…
Тремтить струна між пальцями сторіччя.
І образи зринають з давнини.
Дубовий стіл. Насуплене обличчя.
Серйозний погляд, як через віки.
Гаптуються глаголиці величні,
І витікають з-під пера рядки.
Не писар він і не творець історій.
Працює сам. Навіщо їм дует?
Лиш вічне слово – сильна його зброя.
Не воїн – він нескорений поет.