1.Прокоментуйте слова Святослава: "Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду, якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе" 2.Яке з повчань Володимира Мономаха ви вважаєте нині найважливішим і найактуальнішим? Аргументуйте свою позицію.

Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.

І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.

Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.

А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.

Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».

Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.

Ліричний герой-образ в ліричному творі, що передає думки, почуття, емоції автора, але не тотожний самому поетові.

Объяснение:

приклад:

Зимовий ліс! Від краю і до краю

Він застиг смолистою стіною,

Серце неспокійне бентежачи

Неправдоподібною тишею.

Він мене гнітить своєю величчю,

Повним відчуженням від усього

І зарозумілою байдужістю

До життя за межами його.

Ніби немає веселого сяйва

Міст, загублених далеко,

Ніби немає ні щастя, ні страждання,

Ніби немає обертання Землі.

Лише часом злітає ворон круто,

Потривоживши царську ялина,

І бушує цілу хвилину

Маленька тиха хуртовина.