1. Ірина Семенівна була вчителькою:
а) ботаніки та зоології;
б) природознавства;
в) географії.
2. Герої твору — вже учні класу:
а) п’ятого;
б) шостого;
в) сьомого.
3. Ірина Семенівна називала учнів:
а) «діточками»;
б) «лапочками»;
в) «зайчатами».
4. Яку колекцію вчителька зобов’язала школярів зібрати улітку?
а) Лікарських трав;
б) комах;
в) листя дерев.
5. З яким запитанням звернувся Митько до вчительки?
а) «А як оформляти цю колекцію?»;
б) «А можна вдвох збирати одну колекцію?»;
в) «А що повинна містити ця творча робота?».
6. Бабуся Сергія жила в селі:
а) Юнківка;
б) Юрківка;
в) Юпітерка.
7. Василь Трош — це в майбутньому:
а) видатний митець живопису;
б) майстер велосипедного спорту міжнародного класу;
в) представник міської влади.
8. Василь Трош назвав хлопців:
а) дослідниками;
б) лівінгстонами;
в) зоологами.
9. Подорожуючи до озера, хлопці зустріли Василя Троша, який їхав їм назустріч на
велосипеді і назвав їх:
а) «мандриками»;
б) «мухоловами»;
в) «блукачами».
10. Що побачили хлопці на пагорбі?
а) Курінь;
б) намет із очерету;
в) купу сміття.
11.На узбережжі озера хлопці:
а) збирали різні камінчики;
б) вилежувалися на сонці;
в) змагалися на кращий піщаний малюнок.
12.Хто купався в озері?
а) Незнайомий хлопець;
б) Василь Трош;
13.Що подарував велосипедист хлопцям заради примирення?
а) Цінний екземпляр комахи;
б) жовтий прозорий камінець;
в) за на спортивне змагання.
14.Бурштин — це коштовність, якої багато:
а) У Казахстані;
б) Прибалтиці;
в) Франції.
15.Що цікавого розповів велосипедист про озеро? Воно:
а) омолоджує людей;
б) містить багато смарагдових сховищ;
в) ховає якусь живу істоту.
16.Хлопці вирішили вартувати біля озера по черзі, щоб:
а) їх не вкусила змія;
б) чудовисько зненацька не напало на них;
в) Василь Трош не пошуткував над ними.
17.Які книжки вирішили взяти хлопці з бібліотеки?
а) Фантастичні;
б) про шпигунів;
в) із зоології.
18.Зоологія — це наука, на думку Митька, про:
а) дослідження комах;
б) весь тваринний світ;
в) життя первісних людей.
19. Що з’їло невідоме чудовисько, за хлопців?
а) Зайця;
б) ворону;
в) вовка.
20. Де майже щодня хлопці ночували?
а) у курені;
б) у діда Трохима;
в) вдома у бабусі.
21. Чому хлопці не побоялися того, яке пливло озером, хоча й мали бажання втекти? Бо:
а) хотіли його сфотографувати;
б) хотіли побачити його, а потім розповісти про нього;
в) намагалися довести свою силу і мужність.
22. Чим Митько кидав по голові чудовиська?
а) палками;
б) камінням;
в) землею.
23. Для чого Василь вирішив видати себе за потвору, що живе в озері? Щоб:
а) примусити хлопців поважати зоологію та вчительку з цього предмета;
б) герої захопилися науковою літературою;
в) полякати «дослідників» і посміятися над ними.
24. За що Сергій з Митьком були вдячні Василеві?
а) прищепив їм любов до природи;
б) виявив інтерес до мандрівок;
в) влаштував чудові канікули.
Хто б'ється день у день за них.
Гете "Фауст"
Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного "Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.
На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.
Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.
"Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув".
Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в'язнів почуття людської гідності, надії і переконання — "ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи". Став для них символом "непокірної і гордої молодості", символом "волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".
Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на до людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.
Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі "Владивосток—Москва". "Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем... Уся його Вітчизна ось так — на колесах... розчавлена, розшматована... в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.." І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.
У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя — співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.
Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися... В Україну. "А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну".
Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.