1.що мав на увазі т. г. шевченко зазначаючи у творі " на нашій-не своїй землі"?
2.дослідіть, чому поет називає україну славною?
3. чому поезію „мені однаково“ з повним правом можна вважати зверненим попередженням? ​

Я люблю природу, явідчуваю її пахучі трави, щедрі прояви, гарні та блискучі промені сонця.
Мені подобається вдихати такі негаданні, просторні запахи Української землі.Як добре, коли є хвилина часу, для поєднання з природою.
Ця хвилина може замінити мені всі часи в комп*юторних іграх.
Я можу відчути, як ллється струмок холодної води,як щойно вилуплена пташка перший раз тріпоче крилами..
Що може бути краще, лебедів в небі,качок в річкі?
Щасливий(а) я, коли знаю, що все в країні, все в родині , та взагалі добре.
Природа-дуже важлива для нас, потрібно до нех прислухатися, щоб не закінчити життя біля комп*ютора.

Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни - основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат - чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших. Фінал оповідання - трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.