1: Скільки

років було Павлусеві, коли мати не пускала його на вечорниці?

7:
«Завидуєте щастю

мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем. Який засіб гумору використав автор у цьому

реченні?

10:
«Щастя сипалося на Павлуся як (що?) з мішка» та «годують скриню карбованцями, як свиню (чим?)» Що об’єднує ці дві приказки?

12:
Який продукт став причиною того, що Павлусь залишився

сиротою?

14:
Куди

«може б, і пішов» Павлусь, якби вони «збирались біля хати»?

По вертикали
2:
Яке прізвище «приложили» Павлусеві хлопці?

4:
Що закинули у вікно Павлові парубки,

повертаючись із пошуків скарбів?

7:
Як називалися гроші, які отримали хлопці за скарб?

9:
«…які спілі, і над

самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот". Про що йдеться?

11:
Яка людська вада, на думку О.Стороженка, заважає людині бути щасливою?

13А:
«Так коли ж сняться, щоб

вони показились! аж обридли!..». Про кого говорить Павлусь?

13Б:
Місце, де хлопець проводив свої дитячі та

юнацькі роки.

На тему "Зустріч Ярославни з Ігорем".

Надеюсь подойдёт)

Объяснение:

Спільна рать Ігора Святославовича готується вирушити у похід. Народ і рать виголошують на честь князів славу. Ігор закликає воїнів на бій з ворогами Русі - ханами половецькими.  Несподівано починається затемнення сонця. Усіх охоплює грізне передчуття лиха. Народ благає Ігоря не вирушати в похід. Але воля князя непохитна.  Князь Ігор дає усім знак прощатися. З терема виходить його дружина Ярославна. Вона теж благає коханого чоловіка залишитися. Ігор заспокоює її та доручає оберігати свою ладу Володимиру Галицькому, брату Ярославни. На чолі з Ігорем рать виступає у похід.

Відповідь:Твір «Ніч перед боєм» оповідає про відступ радянських зневірених солдатів додому через річку Десну, де вони зустрічають двох дідів-перевізників, які своїми словами надихають деяких військових на повернення до бою і боротьби до останнього подиху.

У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік, Іван Дробот питає капітана Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Той відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами-рибалками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савка і Платон.

Всю дорогу діди між собою обговорювали втікачів, які, хоч і мали нову форму, та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, оскільки «кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене».

На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший, ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже «перемагають горді, а не жалісливі».

Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та його онук, який випадково був свідком тих подій і, лишившись живим, опинився в землянці з Колодубом, сказав, що цьому вже не бути. Коли всі червоноармійці пішли, німці, що наступали, наказали перевезти їх через Десну. Як діди з німцями вже були посеред річки, Савка й Платон по один в одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиш один хлопець, який був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»[2].

Пояснення: