Можу запропонувати охарактеризувати Дракона Грицька у такий б:
Дракон Грицько – добрий та чуйний дракон, який «вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печер», жив на світі близько восьми років і про його існування ніхто не знав. Нікому було його виховувати, малий навіть не знав, що йому їсти, тому харчувався травичкою, не вживав м’яса, нікому не чинив кривди.
Згодом Дракон потоваришував із пустельником, який навчив його грамоти. Грицько почав читати, писати вірші, знайомитись з богословськими творами. Грицько навіть намагається контролювати свою справжню природу, випускаючи полум’я лише вгору. Так він намагається не зашкодити природі, береже її від пожежі.
Проте спокійне життя Дракона триває недовго. Князь оголошує на нього полювання і до нього йдуть лицарі, а згодом і зовсім вбивають його. Ніхто не зважає на те, що «цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває». Всі люди були ласі збагачення, мали на меті лише власні цілі.
Отже, у творі Ю. Винничука Дракон зображується як поет та християнин. Це добра, не хижа істота, яка нікому не хоче чинити зла. Грицько дбає про природу, їсть листячка, контролює свою справжню
ты умел характеристику Павлуся з оповідання «Скарб»
Павлусь-головний герой твору. З самого дитинства він звик до того, що за нього всі проблеми вирішать. На мою думку, вина батьків полягала у тому, що вони не дали Павлусю стати самостійним та не давала нічого робити самому. І хлопець скоро звик, що всі його забаганки виконуються. Звичайно, образ Павлуся є алегоричним. Я не уявляю собі людину, яка б дійсно поводилася так, як він. Павлусь майже не виходив з дому, не навчався, навіть не ходив на вечорниці. Він нічого не вмів робити і, власне, не намагався. Все його життя полягало в тому, що хлопець їв та спав. І навіть після смерті батьків нічого не змінилося. Павлусеві постійно щастило. За ним дуже добре доглядали наймит з наймичкою, у нього завжди був урожай, добре почувалася худоба… Врешті-решт, він навіть одружився вдало і для цього йому не довелося прикладати жодних зусиль! Особливо мене вразила історія зі скарбом, коли хлопці, вирішивши пожартувати, кинули у вікно Павлусеві дохлого хорта, а в ньому виявився скарб… Тобто, здавалося б, Павлусь був ідеально щасливою людиною. Він мав усе, про що тільки міг мріяти. Але, річ у тім, що не мріяв він ні про що. На мою думку, життя Павлуся було беззмістовним. Він ні до чого не прагнув, нічого не робив. Я не розумію, як можна цілими днями їсти та спати. Людина має щось робити, має самовдосконалюватися, навчатися, працювати… Хіба ж щастя полягає в тому, щоб спати цілісінькими днями. Мені здається, що Павлусь не був по-справжньому щасливим, він просто не розумів, що таке щастя.
Щастя прагне кожен. І для кожного з нас воно різне, своє власне. Для того, щоб відчути смак щастя, потрібно його досягти, потрібно докласти певних зусиль. Люди, яким все «падає з неба» рідко бувають щасливими. Тож, дійсно, щастя в кожного своє, але я б не хотіла такого щастя, як у Павлуся!
Можу запропонувати охарактеризувати Дракона Грицька у такий б:
Дракон Грицько – добрий та чуйний дракон, який «вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печер», жив на світі близько восьми років і про його існування ніхто не знав. Нікому було його виховувати, малий навіть не знав, що йому їсти, тому харчувався травичкою, не вживав м’яса, нікому не чинив кривди.
Згодом Дракон потоваришував із пустельником, який навчив його грамоти. Грицько почав читати, писати вірші, знайомитись з богословськими творами. Грицько навіть намагається контролювати свою справжню природу, випускаючи полум’я лише вгору. Так він намагається не зашкодити природі, береже її від пожежі.
Проте спокійне життя Дракона триває недовго. Князь оголошує на нього полювання і до нього йдуть лицарі, а згодом і зовсім вбивають його. Ніхто не зважає на те, що «цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває». Всі люди були ласі збагачення, мали на меті лише власні цілі.
Отже, у творі Ю. Винничука Дракон зображується як поет та християнин. Це добра, не хижа істота, яка нікому не хоче чинити зла. Грицько дбає про природу, їсть листячка, контролює свою справжню
Объяснение:
ты умел характеристику Павлуся з оповідання «Скарб»
Павлусь-головний герой твору. З самого дитинства він звик до того, що за нього всі проблеми вирішать. На мою думку, вина батьків полягала у тому, що вони не дали Павлусю стати самостійним та не давала нічого робити самому. І хлопець скоро звик, що всі його забаганки виконуються. Звичайно, образ Павлуся є алегоричним. Я не уявляю собі людину, яка б дійсно поводилася так, як він. Павлусь майже не виходив з дому, не навчався, навіть не ходив на вечорниці. Він нічого не вмів робити і, власне, не намагався. Все його життя полягало в тому, що хлопець їв та спав. І навіть після смерті батьків нічого не змінилося. Павлусеві постійно щастило. За ним дуже добре доглядали наймит з наймичкою, у нього завжди був урожай, добре почувалася худоба… Врешті-решт, він навіть одружився вдало і для цього йому не довелося прикладати жодних зусиль! Особливо мене вразила історія зі скарбом, коли хлопці, вирішивши пожартувати, кинули у вікно Павлусеві дохлого хорта, а в ньому виявився скарб… Тобто, здавалося б, Павлусь був ідеально щасливою людиною. Він мав усе, про що тільки міг мріяти. Але, річ у тім, що не мріяв він ні про що. На мою думку, життя Павлуся було беззмістовним. Він ні до чого не прагнув, нічого не робив. Я не розумію, як можна цілими днями їсти та спати. Людина має щось робити, має самовдосконалюватися, навчатися, працювати… Хіба ж щастя полягає в тому, щоб спати цілісінькими днями. Мені здається, що Павлусь не був по-справжньому щасливим, він просто не розумів, що таке щастя.
Щастя прагне кожен. І для кожного з нас воно різне, своє власне. Для того, щоб відчути смак щастя, потрібно його досягти, потрібно докласти певних зусиль. Люди, яким все «падає з неба» рідко бувають щасливими. Тож, дійсно, щастя в кожного своє, але я б не хотіла такого щастя, як у Павлуся!