1. «Ти смілива і...гарна» 2. «...який хоч і крутив дулі, проте палко переймався долею національної
реліквії»
3. «історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік»
4. «кульгавого хлопчика, елегантного, прилизанного»
А Антип
Б Богдан
В Наталочка
Г Привид
Д Северин
Відповідь:
Продовження твору
Понеділок. Юлько стривожений сидить на уроці не зважаючи на учителя. Він боїться , адже може прийти продавщиця з магазину і вказати на нього. Його тривога не марна. Увесь клас його обговорює за спиною. Хочеться просто заплакати в подушку, але він тримається, розуміючи що сам у всьому винен. Всі сидять на уроці. Учитель пояснює матеріал. Стук в двері класу... заходить жінка з відділу поліції та літня жінка з магазину. Юлько значно зблід. Жінка упізнала юлька. Після довгої розмови, Юлькові сказали що він після такого має бути покараний і сказали стати і вийти з класу, зачекати на жінку з поліції за дверима. Беркутові було не пособі, він знав що Юлько його хотів підставити... але всежтаки став і захистив товариша. Він говорив, що не тримає образи, казав, що мабудь цей урок добряче провчив Юлька.
Перерва:
Юлько підходить до Славка Беркути , вибачається перед ним, і вони міцно жмуть один одному руку.
Кінець: Хлопці вибачили один одного, зрозуміли що між ними було велике непорозуміння. І тепер все життя тримаються разом. Вони найкращі друзіперша визначна подія, яку я до моїх записок завожу, така: обтинаючи цей перший зшиток для згаданих записок, я зламав цизорик. подія, здавалося б, дрібна й не варта тої уваги, яку я на неї звертаю, вписуючи її, як щось надзвичайне, до цієї строкатої книги. коли б цей казус трапився в столиці або навіть у порядному ґуберніяльному місті, то, звичайно, він не попав би до моєї памятної книги. але це сталося в киргизькому степу, себто в новопетровському форті, де така штучка для письменної людини, як, наприклад, я, дуже цінна; головне ж, що не завжди її можна дістати, навіть і за добрі гроші. коли вам пощастить розтолкувати свою потребу вірменинові-маркитантові, що зноситься з астраханню, ви все таки не раніше, ніж за місяць уліті, а взимі за пять місяців, дістанете препоганий цизорик і, звичайно, не дешевше, як за "монету", себто за срібного карбованця. а трапляється й таке, та й дуже часто, що замість речі, що ви її нетерпляче дожидаєте, він вас почастує або московською бязею, або штукою верблюжого сукна, або, нарешті, кислим, "", як він каже, чихирем. а на запит ваш, чому він не привіз власне того, чого вам треба, він пренаївно відповість, що "ми люди комерційні, люди неписьменні, всього не запамятаєш". що ви йому на такий резонний арґумент? лайнете його, він посміхнеться, а ви все ж без ножа зостанетесь. тепер зрозуміло, чому в новопетровському форті втрата цизорика — подія, варта дієписання. але бог з ним — і з фортом, і з ножем, і з маркитантом: скоро, дасть бог, вирвусь я з цієї безмежної тюрми, і тоді така подія не знайде місця в моєму журналі.