1) У чому комічність і трагічність розмови, у якій герої з`ясовують хто такі українці ?

2) Назвіть імена комсомольців. які беруть участь у дискусії родини Мазайлів. Хто з них діє в запропонованому уривку ? Яке враження справили на вас ці персонажі? Схарактеризуйте їхню роль у творі. (ВСІ ПИТАННЯ ПО ТВОРУ Мина Мазайло)

У першій половині XIII століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті "Захар Беркут".
Служіння народові було метою життя дев'яносторічного Захара. Усе своє життя віддав він громаді. Дізнавшись про наближення ворога, Захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. Старого Беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. То ж, заручившись сусідською до послухавши поради Захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. Саме в цю складну хвилину старий Беркут отримує звістку про те, що його син Максим живим захоплений у полон. Захар не йме віри дим словам: Максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. Але Максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута.
На душі в Захара Беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? Та чи здобудуть вони перемогу? Сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить.
Захар Беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого Максима живим. Люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце Захара, і пропонують прийняти пропозицію. Але старий Беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. Він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. Захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "Або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема".

Із сивої давнини, через століття долітають до нас голоси, у яких звучить палка любов до рідної Руської землі. У геніальному давньому літописі "Слово о полку Ігоревім" Руська земля усвідомлюється як щось єдине, як надбання народу, що йде від одного кореня, незважаючи на чвари та існування різних князівств. Душа автора "Слова..." невіддільна від рідних просторів і туманів південно-руських пагорбів і безмежних степів. Природа живе та дихає в "Слові...", разом виступає з воїнами-русичами, які перегородили "великі поля черленими щитами". Вона радіє разом із ними перемозі, сумує під час поразки. Не перестає дивувати нас земля наша багатьма озерами, ріками та джерелами, високими горами, дібровами, просторими полями, різноманітними звірами та птахами, містами великими, селами чудовими. Любов до Батьківщини водила пером автора цього безсмертного твору. "Слово о полку Ігоревім" у наш час, час соціальних і національних конфліктів, звучить як духовний заповіт наших давніх пращурів. Це "золоте слово" вчить нас любити свою Батьківщину і зберігати її єдність.
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.