1. Укажіть автора твору та кому з персонажів належить цитата. 1) «Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте… Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті, ото ваше вино»;
2) «Дорого заплатив я за волю, гірку діну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»;
3) «Нічого не буде… Відвезуть… А що я дурно не хочу твоїх грошей, то скажу тобі, що повезуть його позавтра вранці…».
4) «Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій, сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком».
5) «Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах…»;
6) «Дід піднімає кудлаті брови і слухає. Його мутні очі дивляться в простір, а усмішка розсуває зморшки».
2. Назвіть художній засіб, використаний у рядках (за оповіданням М. Коцюбинського «Дорогою ціною»).
«Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу…».
3. Висловіть своє судження про важливість моральних чеснот у житті людини, дружби та підтримки батьків (за твором Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути» та власними ).
Обсяг: 3-4 речення.
4. Розкажіть про епос як один з основних літературних родів, його особливості, жанри. Проілюструйте відповідь прикладами.
Обсяг: 6-7 речень.
Український гумор (2020/2021)
Урок: Проблематика твору «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання»
Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Проголошення автономії Карпатської України
Наприкінці 30-х років Версальсько-Вашингтонська система, не витримуючи натиску міцніючої Німеччини та її сателітів, починає тріщати по всіх швах. За цих умов українське питання поступово висувається на одне з чільних місць у міжнародній політиці. Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» — серйозним козирем у великій дипломатичній грі.
Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.
Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі, їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США (тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. Через декілька місяців після приходу фашистів до влади — у березні—травні 1933 р. — Розенберг здійснює напівофіційні візити до Локарно і Лондона, де під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтовує «план поділу Росії шляхом відриву від Рад України». Уже в червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції у Лондоні відкрито висувається вимога про передачу гітлерівцям України «для раціональнішого використання цієї родючої території». Ця вимога міститься у меморандумі, проголошеному главою німецької делегації Гугенбергом. І хоча у відповідь на радянську ноту з цього приводу німецька сторона заявила, що зазначені в меморандумі твердження належать особисто Гугенбергу і не погоджені з урядом, — це був тільки дипломатичний маневр. Українські орієнтири стають дедалі чіткішими у фашистських планах зовнішньополітичної експансії. У 1936 p., виступаючи в Нюрнберзі на з'їзді нацистської партії, Гітлер заявив, що якби завоювати Україну, Урал і Сибір, то «кожна німецька господарка відчула б, наскільки її життя стало легшим».
Українське питання активно застосовувалося для заспокоєння західних держав. Так, у розмові з одним високопоставленим представником правлячих кіл Англії в Берліні в травні 1936 р. Герінг підкреслив: «Ми вам гарантуємо, що... ніколи на вас не нападемо. Захопивши Україну, ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу і тим самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але й розв'яжемо всі проблеми, які стоять тепер перед Німеччиною». Очевидно, рішуча позиція (значною мірою Імітаційна) Гітлера в українському питанні на цьому етапі була зумовлена не стільки конкретними стратегічними планами щодо України, скільки тактичними цілями. По-перше, Німеччина намагалася зробити поступливішою позицію Англії і Франції при вирішенні європейських справ. І мета була досягнута: політика «умиротворення» — логічний результат чітко проголошеної орієнтації німецької експансії на схід. По-друге, українське питання дало змогу Гітлеру приховати справжній західний напрямок основного удару на початку Другої світової війни.
Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацизм з більшовизмом, уряди Англії та Франції пішли на Мюнхенську змову (29— ЗО вересня 1938 p.), що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Чехословацька проблема в цей період стала центральною в європейській політиці, а питання подальшої долі Закарпатської України — однією з головних складових цієї проблеми. Підтвердження цього знаходимо у звіті співробітника американського посольства у Варшаві Д. Біддла «Погляди на можливі німецькі плани щодо «Великої України», направленому 15 грудня 1938р. президенту і держсекретарю США. У ньому зазначається, що « напередодні Мюнхенської конференції і на ранньому етапі постмюнхенськогоперіоду питання незалежності Української держави було одним із центральних».
Цитатна характеристика Софії:
"Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають".
"Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."
"Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
"... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
"Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
"Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"
"Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."
"Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"
"Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."
"Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."
"Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."
"Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."
"І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"
"Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"
"Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."
"Гардероб чималий, шкода, що примітивний."
"Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."
"Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)
"А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)
"Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)