1. Укажіть другу датовану рукописну пам’ятку церковнослов’янської мови Київської держави: а) Ізборник Святослава; б) Остромирове Євангеліє; в) Ізборник; г)Біблія.
2. До Старого Заповіту належать усі названі твори, крім:
а)Книга приповістей Соломонових; б) Псалтир; в) Євангелія від Луки; г) П'ятикнижжя Мойсея.
3. Герой якого твору «був мертвий – й ожив, був пропав – і знайшовся»?
а) Молодший син ( «Притча про блудного сина»); б) Мойсей (біблійна легенда «Про Мойсея»);
в) Аарон (біблійна легенда «Про Мойсея»; г) Фараон (біблійна легенда «Про Мойсея»).
4. Герой якого твору з лободи робив хліб, а з попелу сіль?
а)Нестор Літописець ( «Повість минулих літ»); б) Мойсей (біблійна легенда про Мойсея»);
в)Прохор-чорноризець (оповідання про Прохора-чорноризця); г) Святополк (оповідання про Прохора-чорноризця).
5. Хто із зазначених осіб не брав участі в перекладі Біблії?
А П. Куліш. Б І. Франко. В І. Нечуй-Левицький. Г І. Пулюй.
6. В оповіді з Київського літопису та в поемі «Слово о полку Ігоревім» зображено події:
А. 1113 р.; Б. 1036 р.; В. 988 р.; Г. 1185 р.
7. ... «свиснув на коня за річкою: подає вістку князеві».
а) Всеволод; б) Овлур; в) Володимир; г) Кончак
8. Головну ідею твору «Слово о полку Ігоревім» висловлено устами:
А. Ігоря Новгород-Сіверського; Б. Святослава Київського у «золотому слові»;
В. Половецького хана Кончака; Г. Ярослава Осмомисла Галицького.
9. Який письменник відомий в історії української літератури як поет, теоретик і практик фігурного віршування: А) Л. Баранович; Б) С. Климовський; В) І. Величковський; Г) І. Котляревський.
10. Який із літописів не належить до козацьких?
а) «Літопис Самовидця»; б) «Початковий літопис»; в) «Літопис Самійла Величка»; г) «Літопис Грабянки» .
11. Установіть відповідність між цитатою із «Слова о полку Ігоревім» і персонажем, якому вона належить: А. Ігор; Б. Святослав; В. Боян; Г. Ярославна; Д. Всеволод.
1. .«Хочу, — каже, — з вами, русичі, Чи списа зломити При полі Половецькому, Чи шоломом пити воду з Дону». 2. «А мої куряни — вправні воїни, Під сурмами сповиті, Під шоломом викохані, З кінця списа годовані». 3. «Серця ваші хоробрі З булата міцного викуті, Буйною відвагою гартовані. Що ж бо зробили ви З сивиною моєю срібною?
4. «Полечу, — каже, — зозулею по Дунаю, Умочу бобровий рукав У Каялі-ріці, Обмию князеві криваві рани На тілі його дужому!»
12. Вкажіть художні засоби а) епітет; б) метафора; в) порівняння; г) гіпербола; д)антитеза
1. «Випускає він десять соколів на зграю лебединую…»
2. «Сивий туман покриває поле, Примовкає солов’їний щебет…»
3. «Чорна земля під копитами, Кістьми засіяна…» 4. «Полечу, — каже, — зозулею по Дунаю…»
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Имеются экземпляры с различными выходными сведениями, помещенными в конце книги. Небольшая часть экземпляров имеет на последнем листе текст выходных данных (колофон) в виде треугольника с датой 12 июля 1580, ниже помещена типографская марка Ивана Федорова. В других экземплярах текст оканчивается в два столбца, ниже типографской марки и выходных данных (на греческом и ц.-сл.) с датой 12 августа 1581 помещена концовка. В связи с этим часто говорят о двух различных изданиях книги. Однако на титульном листе всех известных экземпляров стоит 1581 год; по наблюдениям А. С. Зёрновой, описавшей 29 экземпляров, издание было одно, хотя по какой-то причине затянулось и некоторые листы были перепечатаны (в частности, исправлялись ошибки); разных комбинаций из перепечатанных и неперепечатанных листов достаточно много.
Как и все издания Ивана Федорова, «Острожская Библия» набрана и сверстана безупречно. В ней для основного текста применён мелкий, но удобочитаемый «острожский» шрифт, полууставный с элементами скорописных начертаний, и набор в две колонки. Объем текста оценивают в 3 240 000 печатных знаков. Острожская Библия практически без изменений была перепечатана в Москве в 1663 г., так что по сути являлась официальной редакцией славянской Библии до 1740-х годов, когда была подготовлена исправленная так называемая Елисаветинская Библия, используемая и поныне.