1. В оповіданні “Білий кінь Шептало” порушена проблема
А Знеосіблення особистості
Б Збереження деяких видів тварин
В Міжособистісних стосунків
Г Збереження навколишнього середовища
2. Після втечі Шептало повернувся в конюшню, тому що “Білий кінь Шептало”
А Зголоднів
Б Йому було самотньо
В Не хотів виділятися серед інших
Г Відчув небезпеку
3. Причиною зла, на думку автора повісті-казки “Місце для дракона” є
А Люди
Б Князь
В Дракон
Г Пустельник
4. Образ дракона символізує у творі (“Місце для дракона”)
А Беззахисність добра
Б Зло, яке має бути знищене
В Спокій і мир у князівстві
Г Кровожерливі інстинкти людей
5. Вітька, потрапляючи в кумедні ситуації, проявляє себе (“Вітька + Галя, або Повість
про перше кохання”)
А Боягузом
Б Егоїстом

В Зверхнім
Г Товариським
6. Сватання до Галі Козачок у сюжеті повісті “Вітька + Галя, або Повість про перше
кохання” є
А Експозицією
Б Розвитком дії
В Зав’язкою
Г Кульмінацією

Пістряк у творі зображений справжнім шахраєм, який вмів використовувати своє службове становище, був лестивий і підступний у відношенні до вищого начальства, а зі звичайними людьми поводився зарозуміло. Та й взагалі, чого гарного можна чекати від безпробудного п’яниці? Саме він придумує виявити відьму і вчиняє розправу над ні в чому не повинними жінками.
Не більш гарний і сотник Забрьоха, який у всьому шукав власну вигоду. Заради неї козацький старшина був здатний навіть на злочин, навіть на змову з відьмою, навіть на те, щоб зморити голодом Конотоп і спалити його «з чотирьох кінців». Поки Забрьоха залишався при владі, замість служби підлеглі йому козаки обробляли старшинську землю і перетворилися майже у кріпаків.
Реальні події у «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ’яненки, як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, тісно переплітаються з вигадкою. Але саме такою, як і зобразив у повісті відьму Мотрю Зубриху автор, і була уява про неї народу. Та все це було лише фоном для відображення головної думки письменника. Адже повість «Конотопська відьма», у якій письменник прагнув показати, від чого у нашого народу найбільше зло, спрямована своїм вістря проти провінційного панства, його бездуховного існування, забобонності і  неуцтва.

У статті розглядається хрестоматійний твір М. Коцюбинського “Intermezzo” з позицій становлення імпресіоністичного письма в українській літературі початку ХХ століття. Показано, що поетика новели, яка репрезентує синтез первин лірики, епосу та драми, виявляє ознаки схожості з японською безсюжетною прозою, за приклад якої в роботі правлять дзуйхіцу Сей-Сьонаґон. У зв'язку з утвердженням у сучасному українському літературознавстві думки про імпресіонізм як стильову домінанту прози Михайла Коцюбинського зростає інтерес до пізнання секретів творчої лабораторії митця, одним із яких є багата сенсуальна образність. Ритміка його мови, колір, рух, світло, дотикові та рухові враження - все це “ті засоби, які надають його творам нестаріючих рум'янців життя ”. Жоден дослідник творчості М. Коцюбинського не оминув увагою новелу “Intermezzo” - твір, де виражальну роль відіграють сенсорні образи, що передають зміну внутрішніх почуттєвих станів автора; де “чарують незвичайною гармонією барв, світла, звуків, пахощів мальовничі, експресивні пейзажі... відлунює кукукання зозулі... гудіння бджіл нагадує співучу арфу. І на цьому тлі виділяється пісня жайворонка”. В усій світовій літературі важко знайти письменника, який би так захоплено опоетизував красу сонячного, одягненого в зелень степу, як це зробив... Михайло Коцюбинський”, - стверджує М. Костенко. Мета статті - виявити концептуальні риси літературного й живописного імпресіонізму, відбитого у новелі “Intermezzo” М. Коцюбинського, зокрема у зіставленні з японською безсюжетною прозою. Виклад основного матеріалу. Імпресіоністичне бачення світу крізь призму звукової образності створюється завдяки оживленню природи, однак у кожного з письменників персоніфікація відбувається по-різному. Так, оповідач “Intermezzo” вслухається в кування зозулі, переходить на її мову, з чого починається поріднення митця з природою. З плином оповіді цей процес сягає рівня, на якому оповідач “індивідуалізує. стеблину, квітку, намагається побачити форму її руху, погладити, щоб відчути фактуру матеріалу, послухати шелест, почути запах ”, - залучає всі п'ять чуттів для пізнання природних явищ. Висновки. Стильова манера імпресіонізму, явлена в “Intermezzo”, фіксує скороминуще враження зовнішнім знаком-словесним образом і водночас концентрує в ньому значний символіко-метафоричний потенціал. Тому так часто ключовими є чуттєві (звукові, зорові, дотикові тощо) образи, посилені дієсловами руху, а іноді й елементами звуконаслідування. З огляду на це, важливим композиційним концептом імпресіоністичної оповіді в дослідженому творі є особлива поетичність викладу з застосуванням прийому одухотворення. Це дає змогу зробити висновок про те, що імпресіонізм як художня парадигма пізнання дійсності органічно притаманний українській літературі. Звернення до наукового визначення імпресіонізму та його стильових домінант, специфіки його літературного і живописного, українського та зарубіжного вимірів дозволило по-новому поглянути на, здавалося б, добре вивчений твір української малої прози - “Intermezzo” М. Коцюбинського, і це становить плідний ґрунт для порівняння не лише зі знаковими, ай з менш дослідженими явищами української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть. Образно-звукові теми, які то доповнюють, то заперечують одна одну, всі разом поєднуються у прекрасну повнозвучну символічну картину, яка відбиває широкий спектр духовного життя людини й багатогранність буття взагалі.