1. Вплив «Театру корифеїв» на українську драматургію другої половини ХІХ століття. 2. Доведіть, що трагікомедія «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого – реалістичний твір. 3. Аналіз вірша «Сикстинська мадонна» І Франка
Літературна діяльність Квітки-Основ'яненка припадає на двадцяті — початок сорокових років XIX століття — на період загострення суперечностей, викликаних кризою кріпосництва в Росії.
Г. Квітка-Основ'яненко своїми повістями дав перші зразки художньої прози в українській літературі, орієнтуючись на тогочасну російську літературу, зокрема на художню прозу Пушкіна і Гоголя. Повісті й оповідання Квітки-Основ'яненка, писані українською мовою, вийшли окремою збіркою в Москві під заголовком «Малороссийские повести, рассказьіваемне Грицьком Основ'яненком».
Українські прозові твори Г. Квітки діляться на дві групи: сатирично-гумористичні і сентиментально-реалістичні.
Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...»
Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу.
Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса.
Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...»
За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності.
Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти.
Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..»
В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя.
У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина.
Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут.
Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення.
Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.
Свою повість «За сестрою» А. Чайковський написав у 1907 році. Цей твір одразу ж здобув популярність у читачів. Події повісті відбуваються у часи середньовіччя, коли татарські і турецькі загарбники руйнували міста і села, забирали в полон і вбивали людей, у часи, коли мужні козацькі воїни виборювали свободу для своїх співвітчизників і рідної землі. Повість «За сестрою» - це не просто твір на історичну тему, це твір про мужність і вірність, про мандри і пригоди.Головний герой повісті «За сестрою» - підліток Павлусь, на долю якого випало багато незвичайних пригод. Хлопчик жив з матір’ю, сестрою Ганнусею і дідусем у невеличкому сел вка. Але трапилося так, що одного дня життя Павлуся перевернулося: хлопець втратив маму та дідуся, а сестру Ганнусю вороги забрали в полон. Щоб її врятувати, йому довелося відправитися в небезпечні далекі мандри.Павлусь бажав довести собі та іншим, що він – гідний нащадок вірних захисників України – запорізьких козаків. Тому хлопчик залишив батька та старшого брата, залишив козаків і відправився визволяти сестру. На шляху до Криму у Павлуся було багато перешкод, але він не здався, адже був славетного козацького роду.Павлуся змушували тяжко працювати, карали, навіть продавали, але всі випробування долі він переніс з гідністю і честю, та ще й іншим допомагав у скруті. Саме таким сміливцям, як Павлусь, частіше усього посміхається вдача. Хлопчик досяг того, до чого так довго прагнув: Девлет-гірей відпустив із неволі сміливого юного козака разом із сестрою. Він навіть дав їм охоронну грамоту, завдяки якій їх не мали права чіпати татари і турки. Хочеться сподіватися, що в майбутньому з Павлуся вийшов гарний козацький ватажок.«Я поклав собі за ціль мого життя, – переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався», – писав А. Чайковський про свої літературні надбання. Немає ніякого сумніву в тому, що це письменникові вдалося в повній мірі, адже повість «За сестрою» та інші його твори – цікаві та захоплюючі оповіді про славне історичне минуле України. А головна думка, яку утверджував у них А. Чайковський – це необхідність бути добрим, чесним і мужнім, любити своїх рідних, свій край і Батьківщину.
Літературна діяльність Квітки-Основ'яненка припадає на двадцяті — початок сорокових років XIX століття — на період загострення суперечностей, викликаних кризою кріпосництва в Росії.
Г. Квітка-Основ'яненко своїми повістями дав перші зразки художньої прози в українській літературі, орієнтуючись на тогочасну російську літературу, зокрема на художню прозу Пушкіна і Гоголя. Повісті й оповідання Квітки-Основ'яненка, писані українською мовою, вийшли окремою збіркою в Москві під заголовком «Малороссийские повести, рассказьіваемне Грицьком Основ'яненком».
Українські прозові твори Г. Квітки діляться на дві групи: сатирично-гумористичні і сентиментально-реалістичні.
Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...»
Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу.
Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса.
Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...»
За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності.
Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти.
Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..»
В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя.
У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина.
Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут.
Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення.
Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.