1. Які почуття прагне передати поет у вірші «У синьому небі я висіяв ліс»? Які враження викликав у вас цей твір?

2. До якого різновиду лірики належить вірш «У синьому небі я висіяв ліс»? Визначте мотив цього твору.

3. Які засоби художньої виразності використовує поет для увиразнення головної думки у вірші «У синьому небі я висіяв ліс»? Назвіть їх та розкрийте метафоричне значення.

4. Запишіть аналіз твору «Цю жінку я люблю».

Цю жінку я люблю. Така моя печаль.
Така моя тривога і турбота.
У страсі скінчив ніч і в страсі день почав.
Від страху і до страху ця любота.

Аби ще в жнива — то було б іще…
Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко…
Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку
Не радістю вкриваю, а плачем.

Воно мені, мабуть, так мало бути.
Мабуть, воно так сказано мені.
Бо так вже склалось — не забуть, не збути,
Не призабути навіть уві сні.

Як чорний чай, як чорний чай Цейлону,
Мені це літо впало у лиман…
Цвів молочай. Посічкану солому
Везли з гарману — даленів гарман…​

Маруся богуславка - образ дівчини-полонянки. прочитавши твір, багато хто задає собі питтаня -вона героїня чи зрадниця? у кожного своя думка,але я вважаю,що маруся богуславка - патріотка своєї батьківщини. вона козакам-невільникам,які тридцять три роки просиділи у темниці ,вибратися і повернутися додому. та хтось скаже,що маруся богуславка зрадила свою вітчизну,бо своїм землякам,проте сама з ними не повернулася. вона боялася осуду,бо зреклась християнської віри і стала мусульманкою. дівчина не змогла залишити дітей і чоловіка, за словами з пісні,маруся,звикладо чужини: бо я вже потурчилася, побусурменилася для розкоші турецької, для лакомства нещасного. на мою думку,маруся богуславка все таки патріотка свого краю,але не повернулася додому,бо мала обов'язок перед своєю родиною і на її місці так вчинив би кожен.

Поема миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про ту частину історії україни, що стосується княжої доби. описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою батьківщину. така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. у воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. під час набігів на київську русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою батьківщину. а дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську. хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. не тільки в період існування київської русі українці змушені були розлучатися зі своєю батьківщиною. наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. народне прислів'я недаремно каже: «нашого цвіту по всьому світу». чимало українців мешкає тепер у росії, сполучених штатах америки, канаді, країнах є