1) Яке справжнє прізвище Шрама? Чому його прозвали Шрамом?
2) Як піп отримав звання полковника?
3) Як визначає Шрам мету своєї подорожі до Сомка (випишіть цитату з тексту)?
4) Хто заважав гетьманувати Якимові Сомкові і чому?
5) Ким був Брюховецький при Богдані Хмельницькому? Як складалася далі кар’єра Брюховецького?
6) Випишіть описи Сомка (ст..272-273) та Брюховецького зі ст..275-276.
7) Чому на виборах гетьмана Сомка називають «крамарем», а Брюховецького «свиноїдом»?
8) Як повів себе Брюховецький після виборів? Чи виправдав очікування своїх прибічників?
9) Що пропонує Кирило Тур Сомкові у в’язниці і що той відповідає?
10) Що об’єднує Петра Шрама, Кирила Тура та Якима Сомка?
11) Охарактеризуйте образ Божого чоловіка.
12) Чому кінець роману оптимістичний, незважаючи на загибель Сомка і старого Шрама?

Ліса семирічна дівчинка, який приснилися пригоди в підземній Країні чудес і Зазеркалье, де вона зустрілася з різноманітними казковими й фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці й увесь час озадачивающими розумну юну викторианку. Будучи втіленням всіх дитячих викторианских чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, почуття власного достоїнства, А. одночасно зберігає в собі ту безпосередність і щиросердечну відкритість, які так цінував у своїх маленьких подругах боязкий і заїкуватий оксфордский професор математики Доджсон. Мир нонсенсу, куди попадає А., часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, причепливі, дратівливі й уразливі, однак їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися із ситуацією, зуміти перевести розмова на іншу тему, дивуючись чудності миру, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його чудність і гадану нез'ясовність, у світі Чудес і Зазеркалья царює своя бездоганна логіка. Це мир, де все розуміється буквально, де метафора втрачає свого переносного значення, де між омофонами немає ніякої значеннєвої границі, у результаті чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же пародійних віршах, рясно встречающихся в тексті, у знайомих по оригіналі логічних і граматичних зв'язках раптом виявляються зовсім інші, а те й просто безглузді слова. (Скажемо, замість відомих рядків: «Ти мигай, зірка нічна! / Де ти, хто ти, я не знаю» ми читаємо: «Ти мигаєш, пугач мій, / Я не знаю, що з тобою».) Математикові й логікові К. виявився дуже близький дитячий погляд на дійсність, не обтяжений культурною традицією, що створює складну систему еліпсів, умовчань, умовних побудов, історично придбаних значень, висновків, що давно втратили зв'язок зі своїми посилками. Багатозначність живої мови, той факт, що при висловленні різних суджень багато чого варто тримати в «розумі», співвідносячись із цілою системою культурних умовностей і неписаних правил, далеко не відразу, як ми бачимо із численних записів дитячих розмов «від двох до п'яти», входить у свідомість дитини. А., що перебуває на полпути від цього дитячого стану первісного хаосу, утримуваного лише вигадливою логікою, до культурно впорядкованого космосу дорослих, виявляється в результаті відкрита й першому (адже Країна чудес і Зазеркалье це всетаки саме її сон), і другому (свої судження про побачений вона вимовляє з погляду загальноприйнятих норм свого часу).

У творі автор майстерно використовує позасюжетні елементи як додаткові засоби впливу на читача (інтригуючий заголовок, епіграф, авторські відступи, портрети героїв, лист із редакції тощо). Переповідає історію кохання у творі оповідач. Складається враження, що це дорослий чоловік, який уже пережив перші почуття, тому часто йому хочеться втрутитись у перебіг подій і щось порадити Віті чи застерегти його від хибних кроків. Оповідач дотепний та іронічний, але ставиться до своїх героїв доброзичливо й зі співчуттям. Майстерно зображуючи комічні ситуації, автор використовує цілий арсенал прийомів: створює смішні та парадоксальні ситуації; поєднує в розповіді комічне й драматичне, високий і низький стилі; вживає відповідну лексику та гру слів; поєднує невідповідність стилю мовлення й обстановки, у якій це сказано; натякає або вибудовує ланцюжок думок, що викликають смішні асоціації; перераховує різнорідні предмети в одному ряду; використовує спеціальні риторичні фігури