1. Який із літописів не належить до козацьких?
А. «Літопис Самовидця» Б. «Початковий літопис»
В. «Літопис Самійла Величка» «Літопис Григорія Граб`янки
2. Укажіть історичну подію, яка посідає центральне місце в козацьких літописах:
А. Національно-визвольна війна 1648-1654 років
Б. Чорноморські походи запорозького козацтва
В. Переяславська рада 1654 року
Г. «Чорна рада» в Ніжині
3. Хто увів у науковий обіг поняття «козацькі літописи»:
А. Самовидець Б. Самійло Величко
В. Григорій Граб`янка Г. Феофан Прокопович
4. Іван Величковський – український поет епохи:
А. бароко Б. реалізму В. класицизму Г. романтизму
5. Автором «курйозних віршів» був:
А. Лазар Баранович Б. Касіян Сакович
В. Памво Беринда Г. Іван Величковський
6. Григорій Сковорода написав збірку байок:
А «Байки Київські» Б. «Байки Житомирські»
В. «Байки Чернігівські» Г. «Байки Харківські»
7. З яким музичним інструментом не розлучався Григорій Сковорода під час своїх мандрів?
А Із сопілкою Б. Із бандурою В. Зі скрипкою Г. Із лірою
8. Засновником українського друкарства був:
А. Іван Федоров Б. Ф. Скорина В. С. Драпан Г. Ш. Фіоль
9. Яким методом користується Сковорода у своїй творчості?
А. Реалістичним Б. Романтичним В. Готичним Г. Полемічним
10. Ідея «сродної праці» звучить в афоризмі Г. Сковороди:
А. «Не змагай до того, що не дано від природи»
Б. «Бери вершину - і матимеш середину»
В. «Визначай смак не по шкарлупі, а по ядру»
Г. «Тінь яблуні не заважає»
11. Бароко – це …
12. Акровірш – це…
13. Розкрийте зміст поезії Г. Сковороди «Всякому місту звичай і права»

«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.

Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.  По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.