1.З якого твору слова: «Гомоніла Україна
Довго гомоніла,
Довго,довго кров степами
Текла – червоніла
Текла,текла та й висохла
Степи зеленіють;
Діди лежать,а над ними
Могили синіють»
а) «Тополя»;
б) «Катерина»;
в) «Кавказ»;
г) «Гайдамаки».

2.Як звали дочку титаря з поеми «Гайдамаки»?
а) Ганна;
б) Оксана;
в) Марина;
г) Катерина.

3.Звідки слова:
«Он глянь – у тім раї, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають,
З шкуркою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих»
а) « Кавказ»;
б) «Сон»;
в) « Катерина»;
г) «І мертвим,і живим…».

4. Які історичні особи описані в поемі «Гайдамаки»
а)Хмельницький;
б)Гонта;
в)Залізняк;
г)Мазепа.

5. З якого твору слова:
«Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває»
а)»Наймачка»;
б)»Причина»;
в)»Кавказ»;
г)»Гамалія».

6. Про кого сказано:
«…сирота убогий;
Ні сестри ні брата,нікого нема!
Попихач жидівський,виріс у порогу;
А не клине долі,людей не займа.
Та й за що їх лаять?Хіба вони знають,
Кого треба гладить,кого катувать?
Нехай бенкетують…І їх доля дбає,
А сироті треба самому придбать».
а)Залізняка;
б)Титаря;
в)Ярему;
г)Запорожця.

7. З якого твору слова:
«Якби ви вчились так,як треба,
То й мудрість би була своя»
а)»І мертвим,і живим…»;
б)»Кавказ»;
в)»Катерина»;
г)»Гайдамаки».

8. Як звали головну героїню твору «Наймичка»
а)Катерина;
б)Оксана;
в)Ганна;
г)Марія.

9. З якого твору слова:
«Не дуріте самі себе,
Учітесь,читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь».
а)»І мертвим,і живим…»;
б)»Кавказ»;
в)»Ісаія.Глава 35»

10. З якого твору слова:
«Пізнав тії карі очі,
Чорні бровенята…
Пізнав батько свого сина,
Та не хоче взяти».
а)»Сон»;
б)»Катерина»;
в)»Тополя»;
г)»Утоплена».

11.З якого твору слова:
«По діброві вітер виє;
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу»
а)»Кавказ»;
б)»Причина»;
в)»Тополя»;
г)»Сон».

12.Кого з кобзарів Шевченко описав так:
«Старий,сліпий, - хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає
А хто грає,того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє:
Хоть сам світом нудить.
а)Олексія Розума;
б)Григорія Любистка;
в)Остапа Вересая;
г)Перебендю.

Остап Мандрика — герой оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані» (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя. «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. Він не раз закликав до боротьби з панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив   віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. Він закликає селян «Висунути шию з панського ярма». За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття. Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за Дунаєм, йому «зробилося весело й легко». Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі. При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за до мельника Якима переправились через Дунай. «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!» — гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію». Він виявляє величезну силу в боротьбі за життя — хворий повзе, шукає виходу з плавнів. Відважним і сміливим виявив себе Остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. Зворушує й Остапа вірність у коханні. Особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній Остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна Дунаю», поклик Соломії. З Остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів. Зовнішній вигляд (портрет) Остапа змінюється залежно від умов і віку. На початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. Коли Остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». В кінці твору бачимо героя сивим дідом. У нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки». Мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до Соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси Остапа. Мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою. В епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях Остапа. Людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис». — «Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав»

Життя мишки у багатого господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами
з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей.
Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, зба-
гачується, а гроші складає у ящик під ліжко. Він байдуже ставиться
до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для госпо-
даря — щасливий час, коли він може збагатитися. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брех-
ню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши
до нього, перетрощила геть усе. Після чого залишає хату господаря.
Побачивши скоєне, господар в усьому звинувачує жінку, яка жаліла
молока, щоб тримати кота