1. За жанром твір «Русалонька із 7-В…» А роман Б новела В повість-казка Г пригодницьке оповідання
2. Сніжана скасувала весілля через
А зраду Валентина Б стан здоров’я В загублені коралі Г відмову близьких
3. Оголошення з помилками писав
А Вадим Б Валентин В Сашко Г Гордій
4. Відвернути невідворотне можна буде, коли
А зійдеться небо із землею Б рак свисне
В як віднайдуться коралі Г годинник проб’є дванадцять
5. Сашко за є Софійку
А у кафе Б погуляти в парку В пограти у квача Г разом робити
уроку
6. Сніжана познайомилася з Валентином
А у парку Б у театрі В у травмпункті Г у музеї
7. Стрічка, що з’являлася завжди після нічних подій у загадковій квартирі, була
А блакитна Б рожева В бузкова Г біла
8. Родинне прокляття Кулаківських почалося з
А Гордія Б Якова В невідомого старця Г Франі
9. Загадковим хлопчиком виявився
А колишній однокласник Софійки Б далекий родич Сніжани
В син нареченого Сніжани Г брат Софійки
10.Вадим пояснив свій вчинок із коралями
А прокляттям роду Б пристрастю до коштовностей
В боргами Г не знайшов пояснень
11. Коралі були цінні для Софії, бо
А давали їй силу Б робили невидимою
В були оберегом Г були гарні
12. Сніжана за є Софійку в Київ
А відвідати мистецьку виставку Б бо їхала знайомитися з батьками
Пустельника
В займатися в художній школі Г на весілля з Валентином

Мабуть, так. Адже Івоніка та Марічка понад усе любили Михайла, а Саву вони любили менше. Він, засліплений коханням до Рахіри та образою на батьків, вчинив братовбивство. Та батьки не змогли б пережити знищення долі обох синів, тому Івоніка приховав від правосуддя те, що Михайла вбив саме Сава. Івоніка та Марічка все ж будуть відчувати свою провину за те, що сталося. Але до кінця життя вони так і не зрозуміють, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою владу, приносить більше страждань, ніж врожаю. 

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.