100 ! прослухайте двічі текст «етюд у ясно-червоних кольорах» і напишіть стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі.
Народна балада — це високомистецьке явище, вираз народного таланту в романтичному стилі. Балада виникає в похоронному обряді й означає «пісня до танцю» ритуального, обрядового, який виконувався під час похорону молодої, трагічно загиблої дівчини (в русальних піснях це поминання). Тобто в баладі сконцентровано вираження емоцій. У багатьох культурах, і в українській зокрема, є елемент обожнювання, фетишизації жінки-матері. Тому загибла дівчина виступає символом загиблого роду. Ритуальний танець здійснювався із відповідним пісенним супроводом. У пісню впліталася оповідь про те, чому загинула дівчина, хто в цьому винен. Так і виникала балада. Походження балади позначилося й на структурі: твір має конфлікт, кульмінацію, трагічний фінал. Балада містить елемент фантастичного перетворення (герої стають тополею, дубом, птахом). Пізніше цей факт перетворення стає одним із характерних художніх прийомів балади. Віршована форма твору зумовлена тим, що рима та ритм були й будуть засобом впливу на людину. Основними темами народних балад є кохання, право вибору своєї правди в житті, боротьба за кохання. У часи первіснообщинного ладу перешкоду чинили батьки. Якщо дитина не корилася, мати силою влади, прокляття за непослух перетворювала її на камінь, птаха, дерево. У найдавніших баладах перетворення є покаранням, у хронологічно пізніших — перетворення відбувається після загибелі, смерті героя та є виявленням торжества. Особливістю балади є зображення героїв сильної волі. Такі характери найчастіше зустрічаються у творах драматургічних жанрів. Так, у баладі «Бондарівна» розповідається про горду дівчину, яка відмовила пану Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом: «Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!» Пан застрелив дівчину, а батькові дав грошей, примовляючи: «Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» У баладі частково представлено елементи похоронного обряду: «Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку», «Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину» — за народним звичаєм, мрець мав відбути добу в своїй хаті. «Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!» — зображено обов'язковий елемент поховання молодої дівчини — музичний супровід дійства. Твір насичений епітетами, звертаннями, повторами, окличними реченнями. У баладі «Козака несуть» показано загибель молодого козака, якого оплакує дівчинонька. Твір характеризується виразністю, стислістю, напруженістю емоцій. У баладі для посилення драматичності використовуються повтори: «А.за ним, за ним/ Його дівчина/ Білі рученьки ломить./ Ой ломи, ломи Білі рученьки». Трагічна смерть козака оспівана в баладі «Ой на горі вогонь горить», у якій оповідується, як козак устиг запалити вогонь на знак нападу ворогів, а сам урятуватися не зміг і тепер «...лежить,/ Порубаний, постріляний./ Китайкою покриваний». І тільки вірний кінь розкаже батькам про смерть сина. Мова твору характеризується використанням метафор, повторів. Смерть молодого хлопця, удовиного сина, описується в баладі «Ой летіла стріла». Парубка оплакують рідні, та горе матері найбільше: «Де матінка плаче. Там Дунай розлився», «Ой матінка плаче. Поки жити буде». Серед художніх засобів балади особливу роль відіграє гіпербола, метафора та повтори. Народні балади є відображенням вірувань, світогляду українців, це невичерпне джерело творчого натхнення для поетів і письменників різних епох.
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Народна балада — це високомистецьке явище, вираз народного таланту в романтичному стилі. Балада виникає в похоронному обряді й означає «пісня до танцю» ритуального, обрядового, який виконувався під час похорону молодої, трагічно загиблої дівчини (в русальних піснях це поминання). Тобто в баладі сконцентровано вираження емоцій. У багатьох культурах, і в українській зокрема, є елемент обожнювання, фетишизації жінки-матері. Тому загибла дівчина виступає символом загиблого роду. Ритуальний танець здійснювався із відповідним пісенним супроводом. У пісню впліталася оповідь про те, чому загинула дівчина, хто в цьому винен. Так і виникала балада. Походження балади позначилося й на структурі: твір має конфлікт, кульмінацію, трагічний фінал. Балада містить елемент фантастичного перетворення (герої стають тополею, дубом, птахом). Пізніше цей факт перетворення стає одним із характерних художніх прийомів балади. Віршована форма твору зумовлена тим, що рима та ритм були й будуть засобом впливу на людину.
Основними темами народних балад є кохання, право вибору своєї правди в житті, боротьба за кохання. У часи первіснообщинного ладу перешкоду чинили батьки. Якщо дитина не корилася, мати силою влади, прокляття за непослух перетворювала її на камінь, птаха, дерево. У найдавніших баладах перетворення є покаранням, у хронологічно пізніших — перетворення відбувається після загибелі, смерті героя та є виявленням торжества.
Особливістю балади є зображення героїв сильної волі. Такі характери найчастіше зустрічаються у творах драматургічних жанрів. Так, у баладі «Бондарівна» розповідається про горду дівчину, яка відмовила пану Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом: «Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!» Пан застрелив дівчину, а батькові дав грошей, примовляючи: «Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» У баладі частково представлено елементи похоронного обряду: «Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку», «Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину» — за народним звичаєм, мрець мав відбути добу в своїй хаті. «Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!» — зображено обов'язковий елемент поховання молодої дівчини — музичний супровід дійства. Твір насичений епітетами, звертаннями, повторами, окличними реченнями.
У баладі «Козака несуть» показано загибель молодого козака, якого оплакує дівчинонька. Твір характеризується виразністю, стислістю, напруженістю емоцій. У баладі для посилення драматичності використовуються повтори: «А.за ним, за ним/ Його дівчина/ Білі рученьки ломить./ Ой ломи, ломи Білі рученьки».
Трагічна смерть козака оспівана в баладі «Ой на горі вогонь горить», у якій оповідується, як козак устиг запалити вогонь на знак нападу ворогів, а сам урятуватися не зміг і тепер «...лежить,/ Порубаний, постріляний./ Китайкою покриваний». І тільки вірний кінь розкаже батькам про смерть сина. Мова твору характеризується використанням метафор, повторів.
Смерть молодого хлопця, удовиного сина, описується в баладі «Ой летіла стріла». Парубка оплакують рідні, та горе матері найбільше: «Де матінка плаче. Там Дунай розлився», «Ой матінка плаче. Поки жити буде». Серед художніх засобів балади особливу роль відіграє гіпербола, метафора та повтори.
Народні балади є відображенням вірувань, світогляду українців, це невичерпне джерело творчого натхнення для поетів і письменників різних епох.
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!