Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість. В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення. Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.
Большая ошибка думать, что святые служат только своему личному Человек, эгоистически озабоченный своей души, очень далек и от Бога, и от святости. Чтобы стать подлинным христианином, надо, по евангельскому выражению, быть готовым "потерять душу" ради Христа. Христос пришел на землю ради людей, и потому подлинное христианство начинается только там, где есть служение людям.
Неодинаковы пути религиозного служения ближним. Для большинства из нас этот путь лежит в рамках обычной жизни: работа, семья, общественные обязанности. Идет по пути святости и рабочий, добросовестно делающий свое дело, и артист жить своим искусством, и милиционер, защищающий людей от преступников, и бывший преступник, решивший "завязать". Лишь в особых случаях христианское служение людям принимает особые религиозные формы: равноапостольные святые служили человечеству, проповедуя Христа, монахи-пустынники изыскивали борьбы с грехом и молились за весь мир┘
В Русской Православной Церкви 27 января - чествование святой равноапостольной Нины (ум. в 340 г.). С юности она отличалась глубокой и сильной христианской верой. Скорбя о пагубных для души заблуждениях язычников, Нина отправилась в языческую Грузию, где мудрой проповедью и совершавшимися по ее молитвам исцелениями многих обратила ко Христу. В числе обращенных оказались царь и придворные. Они были готовы утвердить христианство силой государственного принуждения, но Нина отвергла чуждый Христу путь насилия и продолжала действовать добрым примером и молитвой, приведя к христианству почти всех жителей страны.
Вторник, 30 января - память преподобного Антония Великого (ум. в 356 г.), одного из основателей христианского монашества. Церковное предание об Антонии и кожевнике рассказывает, как Антоний, достигнув больших духовных высот, был послан Богом из пустыни в город, чтобы поучиться примеру ремесленника-кожевника, чья святость оказалась еще выше. Смысл предания очевиден: чтобы достичь великой святости, не обязательно становиться монахом и уходить в пустыню.
Четверг, 1 февраля - память преподобного Макария Египетского (ум. в 391 г.), еще одного основателя монашества. Церковное предание рассказывает, что Макарий, размышляя над черепом языческого жреца, осознал необходимость молиться за всех: за живых и оставивших эту жизнь, за христиан и язычников. Готовы ли мы к такой молитве?
В пятницу, 2 февраля - праздник Сретения у христиан, живущих по современному календарю (у католиков западного обряда, во многих зарубежных приходах Московской Патриархии, у православных Греции, Румынии, Финляндии, Болгарии и др.). Праздник символизирует встречу и преемственность Ветхого и Нового Завета (славянское слово "сретение" означает "встреча").
В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення.
Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.
Большая ошибка думать, что святые служат только своему личному Человек, эгоистически озабоченный своей души, очень далек и от Бога, и от святости. Чтобы стать подлинным христианином, надо, по евангельскому выражению, быть готовым "потерять душу" ради Христа. Христос пришел на землю ради людей, и потому подлинное христианство начинается только там, где есть служение людям.
Неодинаковы пути религиозного служения ближним. Для большинства из нас этот путь лежит в рамках обычной жизни: работа, семья, общественные обязанности. Идет по пути святости и рабочий, добросовестно делающий свое дело, и артист жить своим искусством, и милиционер, защищающий людей от преступников, и бывший преступник, решивший "завязать". Лишь в особых случаях христианское служение людям принимает особые религиозные формы: равноапостольные святые служили человечеству, проповедуя Христа, монахи-пустынники изыскивали борьбы с грехом и молились за весь мир┘
В Русской Православной Церкви 27 января - чествование святой равноапостольной Нины (ум. в 340 г.). С юности она отличалась глубокой и сильной христианской верой. Скорбя о пагубных для души заблуждениях язычников, Нина отправилась в языческую Грузию, где мудрой проповедью и совершавшимися по ее молитвам исцелениями многих обратила ко Христу. В числе обращенных оказались царь и придворные. Они были готовы утвердить христианство силой государственного принуждения, но Нина отвергла чуждый Христу путь насилия и продолжала действовать добрым примером и молитвой, приведя к христианству почти всех жителей страны.
Вторник, 30 января - память преподобного Антония Великого (ум. в 356 г.), одного из основателей христианского монашества. Церковное предание об Антонии и кожевнике рассказывает, как Антоний, достигнув больших духовных высот, был послан Богом из пустыни в город, чтобы поучиться примеру ремесленника-кожевника, чья святость оказалась еще выше. Смысл предания очевиден: чтобы достичь великой святости, не обязательно становиться монахом и уходить в пустыню.
Четверг, 1 февраля - память преподобного Макария Египетского (ум. в 391 г.), еще одного основателя монашества. Церковное предание рассказывает, что Макарий, размышляя над черепом языческого жреца, осознал необходимость молиться за всех: за живых и оставивших эту жизнь, за христиан и язычников. Готовы ли мы к такой молитве?
В пятницу, 2 февраля - праздник Сретения у христиан, живущих по современному календарю (у католиков западного обряда, во многих зарубежных приходах Московской Патриархии, у православных Греции, Румынии, Финляндии, Болгарии и др.). Праздник символизирует встречу и преемственность Ветхого и Нового Завета (славянское слово "сретение" означает "встреча").