Главный герой произведения Эней - сын обычного человека и богини. Он плывет по морю к новым берегам, чтобы построить там новый город. Но боги послали на его корабль всевозможные водные стихии. Ему на приходит владыка морей Нептун и его. В итоге корабль оказывается у неизвестных берегов.
Эти неизвестные берега оказываются Африкой, тут правит Дидона. Ее изгнали из родного города, и она тут строит новый город Карфаген. Все дворцы расписаны картинами с битв Трои. Дидона принимает гостей и со вниманием слушает рассказы Энея.
Троя не сдавалась своим завоевателям. Ее никто не смог покорить. И вот греки решили захватить ее с обмана, они построили огромного коня, внутри него спрятали своих самых лучших и сильных воинов. Сами сделали вид что, отступили, жители Трои радуются и пируют.
Коня, которого греки оставили в дары богам забирают себе и ввозят его в крепость. Под покровом ночи, когда вся стража спит, из коня выбираются воины и нападают на спящих жителей Трои. Со всех сторон выступают воины и нападают на жителей Трои. Город пал, Энею сниться мать и говорит ему бежать из города. Он отца и брата и плывет к неизвестным берегам.
Теперь скитаясь по миру, Эней никак не может найти себе место под Солнцем. В одной стране их не приняли, в другой стране бушует страшная чума. В итоге, подплывают к другим берегам, а там нет пищи. Боги предрекают голод и смерть. В ходе этих долгих скитаний отец Энея умирает. Эней и Дидона как никто поняли друг друга и полюбили.
Но вскоре к Энею во сне приходит Меркурий и зовет его строить Рим, плыть ему нужно в Италию. Дидона просит любимого остаться, она ему объясняет, что вскоре между Римом и Карфагеном будет война. Что ее и его потомки будут воевать. Но Эней ее не слушает и уплывает с города. Дидона не выдержала расставания, и покончила жизнь самоубийством.
Его люди не хотели плыть, сожгли много кораблей, на тех, что уцелели Эней, доплыл до Италии. Вскоре чтобы узнать будущее он спускается на реку смерти, там встречает своего отца и видит мертвую возлюбленную. Он объясняет ей, что не хотел уезжать. Но она непреклонна, молчит и не слушает его.
После скитаний Эней остановился в Лации, попросил руку и сердце дочери повелителя этой страны. Состоялась свадьба, но бывший жених Латии нападает на город, повелитель покидает свой трон. Начинается война. Эней уходит за подкреплением, его мать спускается на землю, просит сковать ему доспехи, на которых история Рима изображена.
Идет страшная кровопролитная война, которой ни конца, ни края не видно. Боги сами не рады, что разожгли эту войну. Эней и Турн решились на поединок, чтобы закончить эту войну кто победит в поединке тот и выиграл, но началась опять кровопролитная битва и поединок не состоялся.
В ходе долгой битвы Эней находит Турна. Они сражаются, побеждает Эней. Турн просит пощады, Эней соглашается, но видит на враге, одежды своего воина и убивает Турна.
Источник: Краткое содержание Вергилий Энеида за 2 минуты пересказ сюжета
“Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори” – так починається повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді.
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: “Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?” – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…” це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з’являлись гроші і вільний час.
В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв’язків, у цих обставинах: “не лізь, бо задушу, іродова душа” – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: “Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: “Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!” - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило. Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: “… Вона одразу почастувала її полином.” Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м’якшою: “Вертайся, дочко додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже.” Після цього у кайдашевій хаті стала “мирнота”, але на дворі між двома господарями почався нелад.
Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:”… ви сьогодні господар, а я завтра.” З того часу усе господарство було у руках Лавріна: ”…загнали діти батька на піч на одпочинок.” Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він ”маленьким Кайдашицем”
Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: ”Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, “ ...Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.”
Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: ”Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.”
Мелашка, яка була “… поетичною душею, з ласкавим серцем”, довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.
І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.
Главный герой произведения Эней - сын обычного человека и богини. Он плывет по морю к новым берегам, чтобы построить там новый город. Но боги послали на его корабль всевозможные водные стихии. Ему на приходит владыка морей Нептун и его. В итоге корабль оказывается у неизвестных берегов.
Эти неизвестные берега оказываются Африкой, тут правит Дидона. Ее изгнали из родного города, и она тут строит новый город Карфаген. Все дворцы расписаны картинами с битв Трои. Дидона принимает гостей и со вниманием слушает рассказы Энея.
Троя не сдавалась своим завоевателям. Ее никто не смог покорить. И вот греки решили захватить ее с обмана, они построили огромного коня, внутри него спрятали своих самых лучших и сильных воинов. Сами сделали вид что, отступили, жители Трои радуются и пируют.
Коня, которого греки оставили в дары богам забирают себе и ввозят его в крепость. Под покровом ночи, когда вся стража спит, из коня выбираются воины и нападают на спящих жителей Трои. Со всех сторон выступают воины и нападают на жителей Трои. Город пал, Энею сниться мать и говорит ему бежать из города. Он отца и брата и плывет к неизвестным берегам.
Теперь скитаясь по миру, Эней никак не может найти себе место под Солнцем. В одной стране их не приняли, в другой стране бушует страшная чума. В итоге, подплывают к другим берегам, а там нет пищи. Боги предрекают голод и смерть. В ходе этих долгих скитаний отец Энея умирает. Эней и Дидона как никто поняли друг друга и полюбили.
Но вскоре к Энею во сне приходит Меркурий и зовет его строить Рим, плыть ему нужно в Италию. Дидона просит любимого остаться, она ему объясняет, что вскоре между Римом и Карфагеном будет война. Что ее и его потомки будут воевать. Но Эней ее не слушает и уплывает с города. Дидона не выдержала расставания, и покончила жизнь самоубийством.
Его люди не хотели плыть, сожгли много кораблей, на тех, что уцелели Эней, доплыл до Италии. Вскоре чтобы узнать будущее он спускается на реку смерти, там встречает своего отца и видит мертвую возлюбленную. Он объясняет ей, что не хотел уезжать. Но она непреклонна, молчит и не слушает его.
После скитаний Эней остановился в Лации, попросил руку и сердце дочери повелителя этой страны. Состоялась свадьба, но бывший жених Латии нападает на город, повелитель покидает свой трон. Начинается война. Эней уходит за подкреплением, его мать спускается на землю, просит сковать ему доспехи, на которых история Рима изображена.
Идет страшная кровопролитная война, которой ни конца, ни края не видно. Боги сами не рады, что разожгли эту войну. Эней и Турн решились на поединок, чтобы закончить эту войну кто победит в поединке тот и выиграл, но началась опять кровопролитная битва и поединок не состоялся.
В ходе долгой битвы Эней находит Турна. Они сражаются, побеждает Эней. Турн просит пощады, Эней соглашается, но видит на враге, одежды своего воина и убивает Турна.
Источник: Краткое содержание Вергилий Энеида за 2 минуты пересказ сюжета
Объяснение:
Извините что так много
Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді.
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: “Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?” – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…” це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з’являлись гроші і вільний час.
В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв’язків, у цих обставинах: “не лізь, бо задушу, іродова душа” – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: “Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: “Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!” - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило. Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: “… Вона одразу почастувала її полином.” Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м’якшою: “Вертайся, дочко додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже.” Після цього у кайдашевій хаті стала “мирнота”, але на дворі між двома господарями почався нелад.
Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:”… ви сьогодні господар, а я завтра.” З того часу усе господарство було у руках Лавріна: ”…загнали діти батька на піч на одпочинок.” Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він ”маленьким Кайдашицем”
Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: ”Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, “ ...Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.”
Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: ”Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.”
Мелашка, яка була “… поетичною душею, з ласкавим серцем”, довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.
І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.