Внутрішній світ є у кожного з нас. Ми приходимо до нього під час сну, коли тіло відпочиває, а душа може поринути в мрії та думки. Саме звідти походять наші сни, бо вони — відбиток наших таємних бажань, страхів, вад.
Ми керуємось прагматичним і почуттєвим сприйняттям світу. Коли ми не знаходимо рішення або не розуміємо чогось, тоді вдію вступають почуття. У критичні, кризові моменти нами керують саме вони. Виховання, звички, манери зникають і залишаються інстинкти і емоції, непоясненні і дещо тваринні.
Ці сприйняття живуть у нас у різному відношенні. Іноді чогось більше, чогось менше. У декого повністю відсутня прагматика і приземленість. Про таких ми кажемо "далеко від землі літає". І знову "Дивак!".
Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її індивідуальність та неповторність — ключові питання, які наголошуються письменниками часу, в який творив Григір Тютюнник. У своєму творі "Дивак" він описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Щось не так пішло — можна стерти змерзлою долонькою і почати знову.
Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими І" людьми, бо вони йому не підходять.
Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Наприклад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно (вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводити себе: відстоювати професійну принциповість чи поступитись перед незвичайним учнем). І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якісь з'єднання г з оточенням.
Благородний Олесь не сприймає сувори закон буття "або ти, або тебе" і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним по-водяться несправедливо і огидно. Енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий — теж незвична для нас реакція — коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога.
Дід Олеся, Прокіп, — людина з великим життєвим досвідом — намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. "Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли", — наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. "Адже їм боляче", — відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б'є батогом по конячих спинах.
І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері:
-...В тебе він, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...
На підсвідомому рівні хлопчик відчуває, що його за щось зневажають і переймається через це. Та врешті засинає, мріючи про пригоди Івасика-Телесика. Починається новий день...
Початком нового дня, примиренням із другом, добрим ставленням до нього діда Григір Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається, адже якщо хлопець народився в цьому світі, значить, він має жити в ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як він, у кіно життя обов'язково є місце, що завжди буде вільним. Вільним для них.
«Про письменників звичайно думають, що вони вже давно померли, і не здогадуються, що їх можна зустріти десь на вулиці чи в крамниці», – вустами свого персонажа говорить Корнелія Функе – одна з найвідоміших дитячих письменниць Німеччини. Вона й справді жива-живісінька і мешкає в Каліфорнії, де творить фантастичні історії, які обожнюють її юні читачі. Функе можна зустріти в крамниці чи на вулиці, проте найкращим доказом її існування є книжки, які виходять щороку.
Функе пише для дітей і про дітей. Вона має педагогічну освіту та три роки як соціальний працівник займалася з підлітками з неблагополучних сімей: «Я бачила, як вони турбуються про своїх братів та сестер, у той час, коли їхнім батькам байдуже. Я бачила, як вони сміються, хоча життя не дає їм для цього приводів. Вони навчили мене багатьом речам, і я досі їхня боржниця». Аби ці діти частіше всміхалися, Корнелія вирішила писати сама. Їхній світ їй близький: герої історій Функе піратки та принцеси-свинарки, дракони та феї і звичайнісінькі хлопці та дівчата, які натрапили на своєму життєвому шляху на справжнісіньке диво. В її книжках дітлахи завжди відважні, розумні й справедливо перемагають Зло.
Покинувши роботу соціального працівника, закохана в літературу Корнелія стала ілюстратором. Проте, за її словами, оформляти нудні книжки – не менш нудна справа, тож вона написала свою історію, не нудну. Перші твори Функе були для дошкільнят – невеличкі тексти з яскравими авторськими ілюстраціями. А 1997 року було надруковано роман для підлітків – «Повелитель драконів». Ця книжка розповідає про добрих, благородних драконів, які харчуються виключно місячним світлом і товаришують з людьми. Згодом вийшов «Володар над злодіями» — про хлопця, який мріяв стати дорослим, і мрія якого передчасно здійснилася. Корнелія здобула шалену популярність на батьківщині, проте їй завжди хотілося більшого. Тож вона попрохала свого кузена перекласти книжки англійською. А видавець Баррі Каннінгем опублікував її романи (саме він свого часу відкрив читачам чарівний світ Гаррі Поттера). Видавець звернув увагу на творчість письменниці, прочитавши лист одинадцятирічної жительки Туманного Альбіону Клари, яка поцікавилася, чому її улюблену авторку не друкують англійські видавництва.
Ми керуємось прагматичним і почуттєвим сприйняттям світу. Коли ми не знаходимо рішення або не розуміємо чогось, тоді вдію вступають почуття. У критичні, кризові моменти нами керують саме вони. Виховання, звички, манери зникають і залишаються інстинкти і емоції, непоясненні і дещо тваринні.
Ці сприйняття живуть у нас у різному відношенні. Іноді чогось більше, чогось менше. У декого повністю відсутня прагматика і приземленість. Про таких ми кажемо "далеко від землі літає". І знову "Дивак!".
Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її індивідуальність та неповторність — ключові питання, які наголошуються письменниками часу, в який творив Григір Тютюнник. У своєму творі "Дивак" він описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Щось не так пішло — можна стерти змерзлою долонькою і почати знову.
Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими І" людьми, бо вони йому не підходять.
Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Наприклад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно (вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводити себе: відстоювати професійну принциповість чи поступитись перед незвичайним учнем). І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якісь з'єднання г з оточенням.
Благородний Олесь не сприймає сувори закон буття "або ти, або тебе" і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним по-водяться несправедливо і огидно. Енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий — теж незвична для нас реакція — коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога.
Дід Олеся, Прокіп, — людина з великим життєвим досвідом — намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. "Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли", — наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. "Адже їм боляче", — відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б'є батогом по конячих спинах.
І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері:
-...В тебе він, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...
На підсвідомому рівні хлопчик відчуває, що його за щось зневажають і переймається через це. Та врешті засинає, мріючи про пригоди Івасика-Телесика. Починається новий день...
Початком нового дня, примиренням із другом, добрим ставленням до нього діда Григір Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається, адже якщо хлопець народився в цьому світі, значить, він має жити в ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як він, у кіно життя обов'язково є місце, що завжди буде вільним. Вільним для них.
«Про письменників звичайно думають, що вони вже давно померли, і не здогадуються, що їх можна зустріти десь на вулиці чи в крамниці», – вустами свого персонажа говорить Корнелія Функе – одна з найвідоміших дитячих письменниць Німеччини. Вона й справді жива-живісінька і мешкає в Каліфорнії, де творить фантастичні історії, які обожнюють її юні читачі. Функе можна зустріти в крамниці чи на вулиці, проте найкращим доказом її існування є книжки, які виходять щороку.
Функе пише для дітей і про дітей. Вона має педагогічну освіту та три роки як соціальний працівник займалася з підлітками з неблагополучних сімей: «Я бачила, як вони турбуються про своїх братів та сестер, у той час, коли їхнім батькам байдуже. Я бачила, як вони сміються, хоча життя не дає їм для цього приводів. Вони навчили мене багатьом речам, і я досі їхня боржниця». Аби ці діти частіше всміхалися, Корнелія вирішила писати сама. Їхній світ їй близький: герої історій Функе піратки та принцеси-свинарки, дракони та феї і звичайнісінькі хлопці та дівчата, які натрапили на своєму життєвому шляху на справжнісіньке диво. В її книжках дітлахи завжди відважні, розумні й справедливо перемагають Зло.
Покинувши роботу соціального працівника, закохана в літературу Корнелія стала ілюстратором. Проте, за її словами, оформляти нудні книжки – не менш нудна справа, тож вона написала свою історію, не нудну. Перші твори Функе були для дошкільнят – невеличкі тексти з яскравими авторськими ілюстраціями. А 1997 року було надруковано роман для підлітків – «Повелитель драконів». Ця книжка розповідає про добрих, благородних драконів, які харчуються виключно місячним світлом і товаришують з людьми. Згодом вийшов «Володар над злодіями» — про хлопця, який мріяв стати дорослим, і мрія якого передчасно здійснилася. Корнелія здобула шалену популярність на батьківщині, проте їй завжди хотілося більшого. Тож вона попрохала свого кузена перекласти книжки англійською. А видавець Баррі Каннінгем опублікував її романи (саме він свого часу відкрив читачам чарівний світ Гаррі Поттера). Видавець звернув увагу на творчість письменниці, прочитавши лист одинадцятирічної жительки Туманного Альбіону Клари, яка поцікавилася, чому її улюблену авторку не друкують англійські видавництва.
Объяснение: