Объяснение:Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
У повісті «Інститутка» Марко Вовчок створила низку колоритних і специфічних персонажів, серед яких чільне місце займає образ головної героїні — молодої панночки.
Вона приїхала до своєї бабусі з Києва, де навчалась в інституті. Але для чого їй була потрібна освіта? Може, щоб стати освіченою жінкою і використати набуті знання задля доброї справи? Може, так, а може, й ні. Навчаючись в інституті вона переслідувала лише одну мету: «…Аби я знала, чим себе між людьми показати».
Одразу ж ми розуміємо, що за особа ця молода жінка. Вона думає лише про те, як справити враження та отримати від цього якомога більше, а високі ідеали її цікавлять якнайменше.
Одразу кидається в очі явне протиріччя між фізичною вродою дівчини й душевною потворністю: «І що ж то за хороша з лиця була… Здається, і не змалювати такої краси». Панянка, що від народження ніколи не знала нічого лихого, поводиться як повністю сформована й душевно понівечена кріпосниця.
Жорстокість, лютість, примхливість і презирливе ставлення до сільських людей — це її домінуючі риси. Отже, ми зустрілися з якоюсь звіроподібністю в красивій, привабливій оболонці.
Молода панночка досить часто вдається до насильницької розправи над своїми служницями, вона їх б’є, «щипає і штрихає, і гребінцем… скородить, і шпильками коле, і водою зливає ». Одного разу вона настільки сильно побила свою віддану служницю Устину, що та навіть захворіла. Жорстокість цієї жінки не має меж.
Досить влучно характеризує головну героїню такий випадок. Після одруження з полковим лікарем вона переїхала жити на його хутір і відразу попередила: «Гляди ж, як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!» — «Буду, серденько, буду».
Можна з впевненістю заявити, що на прикладі образу головної героїні Марко Вовчок мала бажання довести своїм читачам, що навіть освічений кріпосник залишається кріпосником, не менш лютим ворогом народу.
ДУмаю це?
Объяснение:Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
Відповідь:
У повісті «Інститутка» Марко Вовчок створила низку колоритних і специфічних персонажів, серед яких чільне місце займає образ головної героїні — молодої панночки.
Вона приїхала до своєї бабусі з Києва, де навчалась в інституті. Але для чого їй була потрібна освіта? Може, щоб стати освіченою жінкою і використати набуті знання задля доброї справи? Може, так, а може, й ні. Навчаючись в інституті вона переслідувала лише одну мету: «…Аби я знала, чим себе між людьми показати».
Одразу ж ми розуміємо, що за особа ця молода жінка. Вона думає лише про те, як справити враження та отримати від цього якомога більше, а високі ідеали її цікавлять якнайменше.
Одразу кидається в очі явне протиріччя між фізичною вродою дівчини й душевною потворністю: «І що ж то за хороша з лиця була… Здається, і не змалювати такої краси». Панянка, що від народження ніколи не знала нічого лихого, поводиться як повністю сформована й душевно понівечена кріпосниця.
Жорстокість, лютість, примхливість і презирливе ставлення до сільських людей — це її домінуючі риси. Отже, ми зустрілися з якоюсь звіроподібністю в красивій, привабливій оболонці.
Молода панночка досить часто вдається до насильницької розправи над своїми служницями, вона їх б’є, «щипає і штрихає, і гребінцем… скородить, і шпильками коле, і водою зливає ». Одного разу вона настільки сильно побила свою віддану служницю Устину, що та навіть захворіла. Жорстокість цієї жінки не має меж.
Досить влучно характеризує головну героїню такий випадок. Після одруження з полковим лікарем вона переїхала жити на його хутір і відразу попередила: «Гляди ж, як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!» — «Буду, серденько, буду».
Можна з впевненістю заявити, що на прикладі образу головної героїні Марко Вовчок мала бажання довести своїм читачам, що навіть освічений кріпосник залишається кріпосником, не менш лютим ворогом народу.
Пояснення: