13. Ознайомся з лексичним значенням слів толерантність і гуманізм. На прикладі новели поясни, як автор вирішує питання толерантності й гуманізму в суспільств
про що розповідає нам притча про блудного сина? молодший син не захотів займатися важкою роботою разом з батьком і старшим братом. він вирішив відправитися в мандрівку, при цьому попросив батька віддати належну йому частку спадщини. за найкоротший час хлопець промотав батьківські деньг» і з лишком пізнав нужду і прикрощі. на перший погляд, молодший син знехтував своїми обов'язками, відмовився від рідного дому заради задоволень і отримав гідне покарання. батько мав повне право прогнати блудного сина зі своїх очей. але він цього не зробив. батько пробачив свого сина, прийняв його в будинок і на радощах захотів засмажити кращого теляти. повернення блудного сина було для батька знаменною подією. адже його син знайшов у собі мужність повернутися, щиро розкаявшись у своєму вчинку. блудний син усвідомив свою необдуману поведінку, зрозумів, що глибоко помилявся. ця притча вчить нас, що за будь-які вчинки люди обов'язково отримують відплату. за хороші і правильні діяння людина винагороджується, а за погані і необдумані несе тяжке покарання. блудний син не думав, що доля обійдеться з ним так жорстоко. він хотів легкого і веселого життя. поки у нього були гроші, він не замислювався про правильність своїх дій. він жив на широку ногу, необдумано витрачав гроші. і за цей час блудний син жодного разу не згадав про свого батька, який заробляв ці гроші тяжкою працею. не згадав він і про старшого брата, який трудився разом з батьком. замислюватися про свою сім'ю він став тільки тоді, коли від нього відвернулися всі, хто жив за його рахунок. тільки тоді блудний син зрозумів, що нікому на світі, крім рідних, він не потрібен. а батько побачивши свого нещасного, змученого сина навіть не став замислюватися про ті помилки, які той допустив. у притчі про це не сказано, але батько, напевно. завжди пам'ятав про свого сина. і завжди переживав, як складається його доля. тому батько був по-справжньому щастя, коли зрозумів, що його син все усвідомив. усвідомив і назавжди повернувся в рідний дім. такі уроки біблії. тут все пояснюється на простих прикладах. людина може зробити багато помилок, але якщо він розкається, то бог пробачить його, як пробачив батько свого блудного сина.
Передусім хочеться зазначити, що Іван Якович Франко є видатним українським письменником і новатором в українській літературі. Новатором не тільки у формі, у літературній манері, але й у своєму ставленні до фактів життя, які він малює. Село цікавить Франка не як етнографічний об’єкт. Його турбує соціальний бік сільського життя, гніт, страждання українців.
В історичній повісті «Захар Беркут» письменник майстерно змальовує картини героїчної боротьби Карпатської Русі проти монголо-татарських нападників у XIII столітті. Дія відбувається серед Карпатських гір у квітучій долині, оточеній стрімкими скелями. Саме в цій мальовничий місцині і лежало руське село Тухля, у якому проживав волелюбний народ. Мешканці цього села складали єдину громаду, якою керували поважні й мудрі люди на чолі із Захаром Беркутом. У громаді всі мали рівні права, жили дружно, у злагоді.
Тухольська громада була вільною і незалежною. Аж раптом сталося лихо: до села підступили татаро-монгольські полчища. Вони йшли як господарі, знищуючи все живе на своєму шляху.
Мене вразило те, з якою рішучістю тухольці вирішили битися до останку. Військо Бурунди-бегадира кількістю переважало тухольців у багато разів. Проте тухольці вирішують за будь-яку ціну не пустити монголів у карпатський край. Заманивши ворогів у долину, тухольці зробили засіки і ніби «зачинили» військо Бурунди в кам’яній пастці. Зав’язується кривава битва. Кожен тухолець ладен віддати своє життя за рідний край, аби не випустити ворога живим. Вони обрушили на монголів град важкого каміння: «Градом посипалось каміння на їх голови, і не одному з вояків Чінгісхана кров залила очі, мозок бризнув на кам’яні стіни з розбитого черепа ».
У свою чергу монголи стріляють по тухольцях отруйними стрілами. Багато тухольських юнаків полягло від тих стріл: «…мов шершені, засвистіли стріли в повітрі. Зойкнули поранені тухольці і зміталися… вони конали від страшної гадючої отрути, що дісталась їм у кров». Проте ніщо не могло змусити тухольців здатися. Вони зважуються на відчайдушний вчинок — валять великий кам’яний стовп, який вважали священним, аби ним загатити потік і, таким чином, затопити долину. Це був той останній захід, який поклав кінець битві. Страшною, безславною смертю загинуло монгольське військо, жоден ворог не вийшов живим з тухольської долини. Таким чином тухольці врятували увесь карпатський край і своє рідне село.
Отже, саме завдяки мудрим порадам ватажка громади — Захара Беркута, сміливості й спритності тухольців, їх згуртованості й любові до рідної землі був знищений ворог і одержана перемога.
Українська історія налічує багато героїчних і трагічних сторінок. Українські письменники досить часто звертаються до них, по-своєму зображуючи події. Майже всі видатні українські митці слова мають у своєму доробку історичні повісті.
Іван Якович Франко створив повість «Захар Беркут» , у якій зобразив героїчну боротьбу слов’ян проти татаро-монгольських нападників. Письменник показав виняткову хоробрість і мужність народу. Люди, зображені ним, заради Батьківщини здатні віддати найцінніше — власне життя. Саме так вважає герой повісті Максим Беркут: «Браття, мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія… А коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках».
Неодноразово Франко порівнює слов’янські війська з непереможною громадою, зі скелею, яку не можна зрушити з місця. Таку надзвичайну силу надає їм справжня любов до рідного краю, велике прагнення захистити його від ворогів: «Мов один величезний камінь, випущений із великої метавки напроти мурів твердині, так ударили наші молодці на монгольські ряди».
Під час бою «молодці» не замислюються над своїм життям, усе для них відходить на другий план, а на першому місці залишається ненька-Батьківщина, яку треба врятувати від злих і нахабних нападників: «Аж наближаючись до монголів, перший ряд кинув свій дерев’яний щит — і цілий відряд кинувся на ворога з безтямною завзятістю».
Отже, у цій повісті Іван Якович Франко мав на меті показати безумовну мужність, непереможний героїзм, притаманні слов’янським народам, а також їх палку любов до рідної Батьківщини.
про що розповідає нам притча про блудного сина? молодший син не захотів займатися важкою роботою разом з батьком і старшим братом. він вирішив відправитися в мандрівку, при цьому попросив батька віддати належну йому частку спадщини. за найкоротший час хлопець промотав батьківські деньг» і з лишком пізнав нужду і прикрощі. на перший погляд, молодший син знехтував своїми обов'язками, відмовився від рідного дому заради задоволень і отримав гідне покарання. батько мав повне право прогнати блудного сина зі своїх очей. але він цього не зробив. батько пробачив свого сина, прийняв його в будинок і на радощах захотів засмажити кращого теляти. повернення блудного сина було для батька знаменною подією. адже його син знайшов у собі мужність повернутися, щиро розкаявшись у своєму вчинку. блудний син усвідомив свою необдуману поведінку, зрозумів, що глибоко помилявся. ця притча вчить нас, що за будь-які вчинки люди обов'язково отримують відплату. за хороші і правильні діяння людина винагороджується, а за погані і необдумані несе тяжке покарання. блудний син не думав, що доля обійдеться з ним так жорстоко. він хотів легкого і веселого життя. поки у нього були гроші, він не замислювався про правильність своїх дій. він жив на широку ногу, необдумано витрачав гроші. і за цей час блудний син жодного разу не згадав про свого батька, який заробляв ці гроші тяжкою працею. не згадав він і про старшого брата, який трудився разом з батьком. замислюватися про свою сім'ю він став тільки тоді, коли від нього відвернулися всі, хто жив за його рахунок. тільки тоді блудний син зрозумів, що нікому на світі, крім рідних, він не потрібен. а батько побачивши свого нещасного, змученого сина навіть не став замислюватися про ті помилки, які той допустив. у притчі про це не сказано, але батько, напевно. завжди пам'ятав про свого сина. і завжди переживав, як складається його доля. тому батько був по-справжньому щастя, коли зрозумів, що його син все усвідомив. усвідомив і назавжди повернувся в рідний дім. такі уроки біблії. тут все пояснюється на простих прикладах. людина може зробити багато помилок, але якщо він розкається, то бог пробачить його, як пробачив батько свого блудного сина.
перевела специально тебе на украинский
Передусім хочеться зазначити, що Іван Якович Франко є видатним українським письменником і новатором в українській літературі. Новатором не тільки у формі, у літературній манері, але й у своєму ставленні до фактів життя, які він малює. Село цікавить Франка не як етнографічний об’єкт. Його турбує соціальний бік сільського життя, гніт, страждання українців.
В історичній повісті «Захар Беркут» письменник майстерно змальовує картини героїчної боротьби Карпатської Русі проти монголо-татарських нападників у XIII столітті. Дія відбувається серед Карпатських гір у квітучій долині, оточеній стрімкими скелями. Саме в цій мальовничий місцині і лежало руське село Тухля, у якому проживав волелюбний народ. Мешканці цього села складали єдину громаду, якою керували поважні й мудрі люди на чолі із Захаром Беркутом. У громаді всі мали рівні права, жили дружно, у злагоді.
Тухольська громада була вільною і незалежною. Аж раптом сталося лихо: до села підступили татаро-монгольські полчища. Вони йшли як господарі, знищуючи все живе на своєму шляху.
Мене вразило те, з якою рішучістю тухольці вирішили битися до останку. Військо Бурунди-бегадира кількістю переважало тухольців у багато разів. Проте тухольці вирішують за будь-яку ціну не пустити монголів у карпатський край. Заманивши ворогів у долину, тухольці зробили засіки і ніби «зачинили» військо Бурунди в кам’яній пастці. Зав’язується кривава битва. Кожен тухолець ладен віддати своє життя за рідний край, аби не випустити ворога живим. Вони обрушили на монголів град важкого каміння: «Градом посипалось каміння на їх голови, і не одному з вояків Чінгісхана кров залила очі, мозок бризнув на кам’яні стіни з розбитого черепа ».
У свою чергу монголи стріляють по тухольцях отруйними стрілами. Багато тухольських юнаків полягло від тих стріл: «…мов шершені, засвистіли стріли в повітрі. Зойкнули поранені тухольці і зміталися… вони конали від страшної гадючої отрути, що дісталась їм у кров». Проте ніщо не могло змусити тухольців здатися. Вони зважуються на відчайдушний вчинок — валять великий кам’яний стовп, який вважали священним, аби ним загатити потік і, таким чином, затопити долину. Це був той останній захід, який поклав кінець битві. Страшною, безславною смертю загинуло монгольське військо, жоден ворог не вийшов живим з тухольської долини. Таким чином тухольці врятували увесь карпатський край і своє рідне село.
Отже, саме завдяки мудрим порадам ватажка громади — Захара Беркута, сміливості й спритності тухольців, їх згуртованості й любові до рідної землі був знищений ворог і одержана перемога.
Українська історія налічує багато героїчних і трагічних сторінок. Українські письменники досить часто звертаються до них, по-своєму зображуючи події. Майже всі видатні українські митці слова мають у своєму доробку історичні повісті.
Іван Якович Франко створив повість «Захар Беркут» , у якій зобразив героїчну боротьбу слов’ян проти татаро-монгольських нападників. Письменник показав виняткову хоробрість і мужність народу. Люди, зображені ним, заради Батьківщини здатні віддати найцінніше — власне життя. Саме так вважає герой повісті Максим Беркут: «Браття, мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія… А коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках».
Неодноразово Франко порівнює слов’янські війська з непереможною громадою, зі скелею, яку не можна зрушити з місця. Таку надзвичайну силу надає їм справжня любов до рідного краю, велике прагнення захистити його від ворогів: «Мов один величезний камінь, випущений із великої метавки напроти мурів твердині, так ударили наші молодці на монгольські ряди».
Під час бою «молодці» не замислюються над своїм життям, усе для них відходить на другий план, а на першому місці залишається ненька-Батьківщина, яку треба врятувати від злих і нахабних нападників: «Аж наближаючись до монголів, перший ряд кинув свій дерев’яний щит — і цілий відряд кинувся на ворога з безтямною завзятістю».
Отже, у цій повісті Іван Якович Франко мав на меті показати безумовну мужність, непереможний героїзм, притаманні слов’янським народам, а також їх палку любов до рідної Батьківщини.