громадсько-політична діяльність адвоката Євгена Рафаловича;
особисте життя (кохання Рафаловича та Реґіни);
життя галицького селянства.
Здобувши юридичну освіту, Євген Рафалович приїздить до провінційного галицького містечка з метою стати народним захисником, обстоювати соціальні та національні права галицьких селян. Рафалович кидається у вир життя: запроваджує у своїй конторі справочинство українською мовою, обстоює інтереси селян, провадить справу проти маршалка Брикальського. У цьому місті «перехресні стежки» звели його з давньою юнацькою любов'ю. Ще студентом він закохався в дівчину-сироту Реґіну. Тітка силою видала її заміж, і Євген, важко переживши це розлучення, утратив надію будь-коли побачити кохану знову. Як з'ясувалося, Реґіна стала дружиною Стальського — колишнього домашнього інструктора Євгена — «скотини в людській подобі» і була приречена на жахливе існування. Зустрівшись з нею, Рафалович зазнає страшного розчарування — він утратив ідеал. Проте давні почуття ще жевріють у його душі, бо він пропонує Реґіні кинути все та податися вдвох за море. Реґіна не приймає його пропозиції. Подальше своє життя Рафалович свідомо присвячує служінню селянам. Проїжджаючи селами, він бачить як після щеплення віспи п'яницею-медиком помирають діти, як аферист «адвокат» здирає гроші з селян, обіцяючи звільнити їхніх синів від рекрутства. Рафалович звертається до суду, пише статті до галицьких і віденських часописів, намагається протистояти «касовій реформі», збирає народне віче.
Любовна сюжетна лінія має трагічну розв'язку. Зневажена Реґіна вбиває Стальського, а потім гине від рук божевільного двірника Барана. Розв'язка сюжетної лінії боротьби досить оптимістична: Рафаловича звільнено, знято несправедливі звинувачення в убивстві Стальського. Із цією сюжетною лінією тісно переплітається лінія зображення життя галицького селянства. Епізод із селянином, що заблукав біля рідного села, набуває для Рафаловича символічного значення:
« «Чи ж це не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи натрапити на свій шлях, і стоїть, мов оцей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили ані надії дійти до цілі».[1]
Объяснение:
Повість має кілька сюжетних ліній:
громадсько-політична діяльність адвоката Євгена Рафаловича;
особисте життя (кохання Рафаловича та Реґіни);
життя галицького селянства.
Здобувши юридичну освіту, Євген Рафалович приїздить до провінційного галицького містечка з метою стати народним захисником, обстоювати соціальні та національні права галицьких селян. Рафалович кидається у вир життя: запроваджує у своїй конторі справочинство українською мовою, обстоює інтереси селян, провадить справу проти маршалка Брикальського. У цьому місті «перехресні стежки» звели його з давньою юнацькою любов'ю. Ще студентом він закохався в дівчину-сироту Реґіну. Тітка силою видала її заміж, і Євген, важко переживши це розлучення, утратив надію будь-коли побачити кохану знову. Як з'ясувалося, Реґіна стала дружиною Стальського — колишнього домашнього інструктора Євгена — «скотини в людській подобі» і була приречена на жахливе існування. Зустрівшись з нею, Рафалович зазнає страшного розчарування — він утратив ідеал. Проте давні почуття ще жевріють у його душі, бо він пропонує Реґіні кинути все та податися вдвох за море. Реґіна не приймає його пропозиції. Подальше своє життя Рафалович свідомо присвячує служінню селянам. Проїжджаючи селами, він бачить як після щеплення віспи п'яницею-медиком помирають діти, як аферист «адвокат» здирає гроші з селян, обіцяючи звільнити їхніх синів від рекрутства. Рафалович звертається до суду, пише статті до галицьких і віденських часописів, намагається протистояти «касовій реформі», збирає народне віче.
Любовна сюжетна лінія має трагічну розв'язку. Зневажена Реґіна вбиває Стальського, а потім гине від рук божевільного двірника Барана. Розв'язка сюжетної лінії боротьби досить оптимістична: Рафаловича звільнено, знято несправедливі звинувачення в убивстві Стальського. Із цією сюжетною лінією тісно переплітається лінія зображення життя галицького селянства. Епізод із селянином, що заблукав біля рідного села, набуває для Рафаловича символічного значення:
« «Чи ж це не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи натрапити на свій шлях, і стоїть, мов оцей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили ані надії дійти до цілі».[1]