19. Дайте відповіді на запитання (1б. за кожну правильну відповідь)
А.З ким зустрічався Вадим?
Б.Яку таємницю приховував Валентин від Сніжани?
В.Який домашній улюбленець зовсім неочікувано з’явився в Софійки?
Г.Коли з’являлися привиди в загадковій квартирі?
Д.Як звали доньку Гордія Кулаківського?
Е.Чому Юзя відмовилася від кохання Мішеля?
Є.Чому ставок називався Відьмин?
Ж.Чому село називалось Половинчик?
З.Як мешканці села між собою називали дивакуватого художника?
И.Хто така Мальва?
І.Як покарали Міщенка за спробу викрадення Юзефи Кулаківської?
Ї.Як загинув Фрол Кулаківський?

Персонажі казок про тварин уособлюють певні риси характеру, хитралисиця, недалекий вовк, боязкий заєць, вайлуватий ведмідь.

Особливостями фантастичних казок є сюжети про боротьбу зі змієм, добування предметів з чарівними властивостями (жива вода, меч-кладенець, шапка-невидимка). Героям фантастичних казок, таким, як Котигорошко, Іван — селянський син, притаманна незвичайна сила, кмітливість, винахідливість, наполегливість у досягненні мети.

У центрі соціально-побутових казок — стосунки між людьми, багатство і бідність, чесність і непорядність, працьовитість і неробство, щедрість і скупість. Соціально-побутові казки, сюжети яких взяті з повсякденного життя, зосереджені на морально-етичних проблемах. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит, мудра дівчина, персоніфіковані образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. 5. Робота в зошитах. Запис визначення казки. Будова казки. Види казок.

. пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером. Тоді той чоловік і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на коромислі. — Що це ти, бабусю, несеш? — Воду, синочку. — Дай же й мені напитись. — Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без води. — Я от приїду у ваш город, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку. Вона йому дала напитись, а сама така рада стала та мерщій у город трюшком і розказала всім горожанам, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Горожани всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред городу, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Горожани нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він етав тепер багатший від свого дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де королева дочка нездорова — може, вилікую її». Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди, всі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх: — Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хай як вони її не лічать, нічого не подіють; тільки я б її вилічив. — Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й подавно! — Отже, скажіть королеві. Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже: — Якщо вилічиш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе. Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше. Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові: — За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці. Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік. Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий, купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його: — З якого ти королівства? — З такого-то. — Із якого города? — З такого-то. — Як прозиваєшся? — Так-то. Тут король і признався, що він його небіж — той, що без вісті пропав. — Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою; отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважили! — Як же се сталось? Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили: все, все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши: — Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою. Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві». Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілляці.