2 частина повісті А. Чайковського «За сестрою» 1. Чому вже в степу Павлусь не боявся татар?
2. Чому не можна було запалювати багаття й чого треба було остерігатися в степу?
3.Що принесла Павлусеві зустріч із харцизом?
4. Як козаки зрозуміли, що Карим не той, за кого себе видає?
5. Як здійснився проклін Павлуся?
6. Чим здивував татар Павлусь-бранець?
7. Як Павлусь опинився в Девлет-Гірея?
8. До якої хитрості вдався Павлусь, щоб віднайти сестру?
9. Чому Ганна не впізнала брата?
10. Яке було останнє прохання в хлопчика?
11. Чого навчає повість А. Чайковського «За сестрою»?

 Ви були в лісі, коли там панує зима? Не кожного року о такій порі ліс буває таким красивим, нині він незвичайний — чарівливий. Заходиш у це царство неземної краси й опиняєшся в полоні дивовижних вражень, коли навіть слова сказати не можеш голосно, аби не сполохати якогось дива. Он дерева набрали на своє гілля стільки пухнастого снігу, що здається не витримають дрібненькі галузки, і зрине вниз білий водоспад. Усі дерева, кущі стоять припорошені сніжинками, ніби готуючись до якогось балу. Хочеться розмовляти пошепки. Та снігурі зовсім на це не зважають, їм приємно перелітати з гілки на гілку й струшувати сніг. Білочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й довколишніх птахів, які відразу злітають, якщо десь осиплеться сніг. І ліс наповнюється поодинокими звуками, такими ніжними й неповторними, ніби сама природа щось шепоче. Десь пташка обізветься, десь сніг, сиплючись до підніжжя дерев. Так приємно стояти й слухати ліс.

Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.     Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».     Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.       Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».